— Дякуємо за службу! — виструнчився він, віддаючи честь. Дівчина відпила з горнятка.

— До порожньої голови руку не прикладають! — холодно зауважила вона.

— Що?! — перепитав Серьога Циплаков.

— Усе правильно! — сказав я. — Ти ж без шапки, втямив?

— Ну то й що?

— В армії честь віддають, прикладаючи руку до головного убору! — пояснив Барабаш. — Диви, баба… а знає! А ти що, не служив?

Серьога Циплаков зачудовано глянув на нього.

— Я… служив?! — він зненацька зареготав, аж ворони перелякано знялися з огорожі й, каркаючи, стали кружляти над базаром. — Братухо, я зону топтав ще з малолєтки… а ти кажеш — служив! Я чотири строки в хазяїна чалився, второпав?

Барабаш крутнув головою й нічого не сказав. Ми обійшли ще кілька наметів, і Серьога Циплаков показав на бабуню, котра сиділа під огорожею. Перед нею стояло кілька ящиків, і на них були розкладені цигарки, крем для взуття, зубна паста й клей «Момент».

— А це, — сказав Серьога Циплаков, — баба Маня! Баба Маня — ветеран трудового фронту. Сорок п'ять років пахала вона в шкідливих умовах, а на пенсії мало не вмерла з голоду. Тому що серйозні люди поділили всі блага, а бабу Маню викинули на смітник.

Серьога Циплаков скрутив дулю й помахав нею в повітрі.

— Тепер баба Маня сидить на базарі й продає цигарки. Ну що будемо сьогодні курити, бабуню?

Баба Маня глянула на нього своїми бляклими очицями. Маленька, опецькувата, в сірій мохеровій шапочці, вона була схожа на гриб-боровик.

— Так шо ж, дєточка… — баба Маня зітхнула й подала йому пачку «Трусарді». — Ти завжди самі дорогі куриш!

Вона хтіла було ще щось промовити, але в сей мент із-за ятки висипав цілий гурт дітлахів.

— О, дайте «Момент»! — стрижений хлопчик у куртці з чужого плеча поліз у кишеню й дістав цілу жменю дрібняків. — Або ні… краще два дайте!

— Нащо це тобі клей? — поспитався Серьога Циплаков.

— А ми камеру клеїмо! — голосно сказав хлопчик. — Ну, давайте ж, бабо… хутчій!

Я глянув на дітлахів. Це була геть малеча — років чотири-п'ять, усі в лишаях і стрижені під машинку. Один малюк тримав у руці армійський протигаз.

— Камеру? — Серьога Циплаков метнувся вперед і вихопив протигаз. — А це що таке, га?

— Ти, бик, оддай! Ану оддай, на хрін, бо зараз уб'ємо! — загаласувала дітвора, хапаючи його за поли. — Оддай, рікітьор!

— Тихо! — заревів Серьога Циплаков. — Приміряю і оддам. Врубалися?

Він одяг протигаз на свою чортячу мармизу, поправив його і раптом страшенно закашлявся. Його наче конвульсії вхопили: він присів, тоді випростався, затим знову присів, а далі почав гасати по алеї, шалено вимахуючи руками.

— Лови його, лови! — загукала баба Маня.

Серьога Циплаков нарешті здер протигаз і, дико заревівши, пожбурив ним у дітлахів.

— Ах ви ж байстрюки смердючі! Повбиваю всіх, на хрін! Я вхопив його за лікоть.

— Ти що, здурів? На дідька вони тобі здалися? Баба Маня посміхнулася.

— Дєткі, — лагідно сказала вона, — в єтот протівгаз капають «Момент»… а тада надівають на головкі й нюхають! Кайх ловлять, короче.

Серьога Циплаков приклав руку до серця.

— Як дихнув — мало мотор не спинився! Давай знімать цю заразу, а вона як приросла… Ну, думаю, клямка!

— А що ж це за діти, в чортової мами? — глянув я на бабу Маню.

— З нашого дома. Багатодітна семня, муж і жіна валкаго-ліки… а дєткі ходять і просять в людей, — вона знову лагідно посміхнулася. — Напросять грошенят — і до мене, по клей…

— А нащо ж ти їм продаєш, стара вєшалко? — суворо спитав Барабаш.

— Хай нюхають дєткі! — знову посміхнулася баба Маня. — Нанюхаються — та хутчій вимруть… бо шо з них виросте при такіх родітілях? Убійци да насільніки, больш ніхто!

Барабаш роззявив було рота, щоб сказати їй пару теплих слів, але передумав.

— Ходім… ходім звідси на хрін! — понуро буркнув він. Ми вийшли з бокової алеї, й Серьога Циплаков показав на продуктові ятки.

— Отут продають хавку, бачите? Обіг у них силенний, і з кожного місця ми збираємо по двісті доларів… — він раптом схопив мене за руку. — Дивися, дивися… оце буде комедія!

Якийсь кремезний паруб'яга у фартусі розвантажував фургон. Він тягав упаковки мерзлої риби й кидав їх на прилавок.

— Ну й що? — глянув я на Серьогу Циплакова. Він приклав пальця до губів.