Я покивав головою.

— От-от… Все це бої биків під килимом: нічого не видно, й тільки трупи нагору вилітають! А крайнім виявляється хто? Рядові громадяни, котрі займаються чесним бізнесом!

– І мєнти! — докинув Урилов. — Бо їх завжди використовує всяка наволоч!..

— Не треба, — скрививсь я. — Бідні всі ви які… нещасні! Скільки твій джип коштує, га?

— Джип? — витріщився на мене Урипов. — Який, у хріна?

— Отой, що біля входу стоїть… який!

— А-а, цей… Та, — знітився Урилов, — п'ятдесят тисяч! Ми з Муратом перезирнулися.

— На трудові доходи, звичайно, придбаний? За мєнтовську платню? Ні, — обернувсь я до шефа, — ти уяви тільки: я не їжджу в такому авті — а він їздить! Подумай тільки, навіть я…

— Все! — перепинив мене шеф. — Замнемо. Яке нам діло до його прибутків? Кожна скотина по-своєму промишляє. Жарти жартами, а час уже переходити до поважних справ…

Урилов поправив картуза й, склавши руки на столі, напустив на свою пику суворого офіціозу. Мурат пахнув сигарою й замислено подивився на мене.

— Ми викликали тебе для того, щоб доручити надзвичайно важливу справу! — нарешті озвався він. — Вона має секретний характер… Ти — найкращий із моїх детективів…

— Що платиш? — перебив я його. Мурат неспокійно засовався в кріслі.

— Знаєш, — озирнувся він доокруж, — давай, мабуть, ще по п'ять грамів… Ти будеш, полковнику?

— На дурняк, — незворушно відказав Урилов, — я можу пити буквально до безконечності! Поняв?

— Або до білої гарячки… — сказав я, піднімаючи свого келишка. — Ну, давайте, за нашу рідну совєцьку власть…

— … щоб вона, сука, більш не верталася! — згідно кинув Мурат.

А отже, мені хочуть повісити на шию якусь украй брудну й винятково небезпечну справу, думав я, скоса наглядаючи за шефом. І гроші тут невеликі. І при всьому до цього ще й причетна міліція…

— Ти відділ по боротьбі з чим зараз очолюєш? — поспитавсь я в Урилова.

— З наркотою. А що?

Я замислено глянув на шефа.

— Справа пов'язана з наркотиками? Мурат кивнув.

— Річ у тому… — почав було він.

— Та про що тут балакати, — не втерпів Урилов. — Все це просто…

— … як теорія Ейнштейна! — підказав я. Він задоволено посміхнувся.

— А з тебе ще будуть люди… ти вже вгадуєш мої думки! Проблема ось у чім: вже з півроку в місті працює група по розповсюдженню наркоти. Причому не якісь дрібні гендлярі, а серйозні дилери, котрі роблять гроші на гуртових поставках. Асортимент — героїн, екстезі, ЛСД. Кінці ми знайшли, й провадять вони в бригаду такого собі Хобота. Чув?

— Тридцять п'ять років, кік-боксер, тримає кілька речових ринків, найбільший — коло станції метро, — згадав я. — Поганяло заробив од того, що має надзвичайно великого пеніса, котрого прив'язує до ноги… якщо вірити чуткам, звичайно! Послухай, а при чому тут я?

— Твоє завдання: встановити канал, по якому надходять наркотики! — заявив шеф.

Я вражено відкинувся на спинку фотеля.

— А більше ти нічого не хочеш?

— Хобот — всього лиш заключна ланка, — пояснив Ури-лов. — Ти пройдеш по ланцюжку і вийдеш на гуртовика.

— Всього лиш заключна ланка… — повторив я. — Іду я, значить, іду — та й виходжу на гуртовика…

Мурат знову пахнув сигарою й випустив хмарку диму.

— Отже, домовилися — ти берешся за цю справу! — сказав він. — А зараз обсудимо оперативний план…

— План… — безтямно повторив я, заплющивши очі.

— За цим планом, — озвався Урилов, — від сьогоднішнього дня тебе виганяють з «Тартару». Ти ходиш по ресторанах, барах, одне слово, по кабаках — і пиячиш як свиня. Пиячиш, пиячиш… аж устряєш у розборки. Вони будуть, бо ми спровокуємо. І виступаєш на боці Хобота. Поняв?

— Виганяють… — повторив я. — І по кабаках… як свиня! А як спровокують… — Я розплющив очі й подивився на Ури-лова. — Послухай, ти даси мені спокій?

— Не поняв?

Я підскочив і щосили вгатив кулаком по столу.

— Слухай, ти мене вже задовбав, бугаїно! Ти за кого мене маєш, блін! Ти на кого ці діла мєнтовські гнилі вішаєш, кінь ти з яйцями! Я в тебе що, в шестьорках числюся, на хрін? Та я тебе зараз уб'ю і в ліс у багажнику вивезу, скот безрогий! Я тебе порубаю сокирою й по дорозі кавалки порозкидаю… хай мене судять, як Чикатила! В мені зараз як прокинеться звір, то ти будеш плакати й тікати, поняв?

Урилов задоволено кивав головою.

— Моя школа, зразу видко! Тобі в мєнтярні ціни не було б, чуєш? Тільки морду треба таку звірячу робити… — полковник грізно скорчив свою масивну пику, й у мене аж мороз по шкурі пішов. — Тоді злочинці будуть дуже боятися!

Мурат зітхнув.

— Пояснюю ситуацію! — озвався він, дивлячись убік. — «Тартар» змушений узятися за цю справу з кількох причин. Найголовніша полягає в тому, що ми час від часу змушені демонструвати свою лояльність до існуючого режиму. Якби ми цього не робили, то нас давно вже зім'яли б і мєнти, й спец-служби, й прокуратура… хто завгодно! Виконуючи їхні завдання, ми дістаємо нагоду зберігати відносну автономність і займатися своїми справами…