Втрачений скарб. Інший світ

В цій книзі вміщено дві повісті талановитого російського письменника Григорія Микитовича Гребньова: “Втрачений скарб” та “Інший світ”.

…Існує легенда, що чотири століття тому Іван Грозний сховав у невідомому місці бібліотеку своєї бабусі — неоціненну книжкову скарбницю, вивезену з осадженого турками Константинополя. Визначні вчені і відчайдушні авантюристи не раз пробували знайти її, але безуспішно. В наші дні цією справою зайнявся міжнародний антикварний трест. Завдання розшукати зниклий скарб і викрасти його з Радянського Союзу дістали двоє: пройдисвіт Кортец і син білоемігранта князь Бєльський. Про їхні пригоди в нашій країні, про сміливість і винахідливість бригадмільця Вані Волошина та студентки Тасі, про цікаві знахідки в Новгородському музеї-монастирі розповідається в пригодницькій повісті “Втрачений скарб”.

З науково-фантастичної повісті “Інший світ” читач дізнається, як напередодні першої світової війни петербурзькі геологи, що працювали на Далекому Сході, знайшли біля підніжжя вулкана, під шаром застиглої лави, дивне маленьке місто, накрите непроникним прозорим ковпаком. Де воно взялося в горах Корякського півострова?

Невтомні дослідники відповіли на це і на інші питання, пов’язані з цікавою знахідкою.

Переклад з російської Н. Тищенко та Ф. Динька

Кортец!.. Навряд чи це було його справжнє прізвище, хоч він і запевняв усіх своїх знайомих, що пращуром його був сам “великий іспанський конквістадор” Фернандо Кортец, лютий винищувач індійців і завойовник Мексіки. Але темно-бура шкіра, кошлаті чорні брови, горбатий ніс і м’ясисті губи наводили на думку, що батьківщину “чистокровного іспанського гідальго” Педро Хорхе Кортеца слід шукати десь у Малій Азії… А втім, питання національної приналежності мало непокоїло його. Педро Кортец офіційно вважався підданим якоїсь латиноамериканської республіки і мирно проживав у Парижі, успішно влаштовуючи тут усі свої великі й дрібні справи.

Сьогодні Кортец прокинувся на півгодини раніше ніж звичайно і тому був у поганому настрої. Сидячи перед трюмо в своєму кабінеті, він похмуро слухав конфідент ціальне журчання перукаря, який пурхав коло нього.

Старанно вискоблені щоки Кортеца стали голубими, а роздратоване сопіння його поволі затихало, коли в двері тихо постукали.

— Зайдіть!.. — сердито крикнув Кортец.

Двері прочинилися, почулись легенькі кроки, і Педро Хорхе Кортец побачив у дзеркалі малинові губи покоївки Мадлен.

— Мосьє, — кліпнувши довженними війковими протезами, але не ворухнувши губами, сказала Мадлен, — вас хоче бачити якийсь молодий американець.

Кортец запитливо втупився очима в лялькове обличчя Мадлен у дзеркалі. Мадлен щебетала:

— Одягнутий пристойно. По-французькому розмовляє не зовсім чисто. Прізвища не назвав.

Кортец запитав:

— Скільки він вам дав?

Мадлен скорчила гримаску:

— О!.. Зовсім небагато, мосьє. Долар…

— Хай почекає, — прорік Кортец. — Сніданок подасте сюди, Мадлен.

Він устав, одвів руки назад, і перукар одягнув його гладку постать у халат, по оранжевому шовку якого летіли колібрі і дріботіли молоденькі китаянки, вишиті золотом і сріблом.

Одержавши свій гонорар, перукар зник. Відразу ж ввійшла Мадлен. Вона спритно поставила піднос на круглий столик і підкотила до крісла Кортеца.

Вино, маринована цибулька, сардини і рожеві креветки в маслі. Це, звичайно, був ще не сніданок, а лише прелюдія до сніданку. Мосьє Кортец любив, щоб їжа на круглому столику з’являлась, як сцени в опері, де все відомо і все-таки несподівано. Він налив бокал, понюхав вино і, опустивши коричневі повіки, надпив трохи…

Проте Мадлен не йшла по наступний піднос. Її держав долар, подарований відвідувачем.

— Ну? — запитав Кортец.

— Він чекає, мосьє…

— А-а… Кличте…

Через дві хвилини в кабінет безшумно, мов привид, прослизнув білявий, надзвичайно блідий юнак у недорогому костюмі лазурового кольору, з вузеньким галстуком, схожим на шкурку, скинуту ящіркою.

— Здрастуйте, сер, — сказав він по-російському, заздалегідь видавивши на своєму блідому обличчі приємну посмішку. — Якщо я не помиляюся, ви, здається, добре володієте російською мовою.

Кортец недружелюбно побіжно оглянув гостя.

— Ні, — процідив він крізь зуби, — Ви не помиляєтесь…

— Мене звуть Джейк Бєльський, — вкрадливо промовив гість і заморгав повіками, підфарбованими зеленкою, наче просигналив щось азбукою Морзе. Кортец здивовано витріщився на нього:

— Джейк? Та ще й Бєльський?..

— Так точно, сер. Я народився у Франції, але виріс в Америці. Там усі називали мене Джейком. Я тільки вчора приїхав у Париж із Штатів…

Молодий відвідувач просигналив повіками те, що не договорив, і шанобливо простягнув Кортецу конверт.

— Ось тут вам пише про мене містер Семюель Грегг. Він сказав, що ви добре знаєте його…

Кортец узяв листа і вказав Джейку на крісло. Увійшла Мадлен з новим підносом, на якому димілась печеня.

— Жиго! — промовив Кортец натхненно. І додав: — Екстра!

Та одразу ж згадав про листа і пробурчав, розпечатуючи його:

— Семюель Грегг! Чого йому від мене треба?..

Лист був коротенький і без жодного розділового знака: