Вода! І далі теж вода!

Крізь прадавні Ступені до нього дійшов сенс назви «океан». Вона ожила, ця древня назва, яку передавали з покоління в покоління. Хто б міг подумати, що може бути така сила води!

Але коли це «океан», тоді ясно й те, що означав колись «острів». Рой увесь напружився, дошукуючись відомостей з географії. «Океан» був усіяний цятками суходолу, але треба було уточнити…

Раптом він закляк з подиву: дитинча стало рухатися через простір — самиця притисла його до свого тіла.

Через дитя уся повінь її почуттів захлеснула незахищений плин Роєвих думок.

Роя аж ніби дрож пройняв — він гидливо відсахнувся. Аби позбутися нав’язливих низьких емоцій, він напосів щодуху на больові клітини дитячого мозку.

І перестарався. Мозок засвідчив розсіяні болі, і враз майже всі досяжні для спостереження інтелекти довкола зреагували на спричинені двійником коливання атмосфери.

З досади Рой спробував затамувати біль, але тільки викликав ще сильніший напад.

Через роз’ятрений, огорнений імлистою пеленою розум реципієнта він стежив за ходом думок Техніка, щоб не випав з поля уваги і не урвався цінний зв’язок.

Він трохи охолов і зміркував, що саме зараз найкраща нагода діяти. В запасі лишалося хвилин двадцять. Ще буде не один шанс, але такого сприятливого навряд чи дочекаєшся. І все-таки Рой не зважився на спробу скерувати дії іншої істоти, поки в стривоженому мисленні посередника панував неймовірний розгардіяш.

Він знову замкнувся, заглибився в себе, підтримуючи тільки слабкий зв’язок із спинномозковими клітинами, вичікував.

Спливло кілька хвилин, і мало-помалу він почав відновлювати контроль, розширюючи зону зв’язку.

Залишалося п’ять хвилин. Рой вибрав об’єкт.

— Здається, йому трохи краще, бідненькому, — зауважила стюардеса.

— Він ніколи так не поводився, — крізь сльози запевняла Лаура. — Розумієте, ніколи.

— Либонь, закололо в животику.

Пані Елліс припустила інше:

— Вередує, бо надміру закутаний.

— Може, й так, — погодилася стюардеса. — У салоні дуже тепло.

Лаура розвинула ковдру і підкотила довгу сорочечку, аби видно було, як здіймається опукле рожеве пузце. Волтер усе ще пхинькав.

— Давайте-но я допоможу вам переповити, — запропонувала стюардеса. — Він геть мокрий.

— Дуже прошу, зробіть таку ласку.

Майже всі сусіди по салону, що були позривалися зі своїх місць, знову посідали. Пасажири, що сиділи поодаль, перестали витягувати шиї.

Пан Елліс залишився у проході разом з дружиною. На підлозі він щось запримітив.

— А гляньте-но сюди!

Лаура з стюардесою були заклопотані пелюшками і не почули, а пані Елліс не звернула уваги на чоловіка просто через те, що в неї було так заведено.

Пан Елліс давно звик до такого ставлення, і вигук його менш за все призначався дружині. Нахилившись, він почав посувати до себе з-під крісла коробочку.

Пані Елліс невдоволено зиркнула додолу:

— Ах, боже мій, Джордже, не тягни речей з чужого багажу. Сядь! Ти заважаєш.

Зніяковілий, пан Елліс випростався.

Лаура підняла очі, все ще червоні й вологі:

— То не моє. Я навіть не знала, що під сидінням щось є.

Стюардеса теж відірвала погляд від немовляти, що досі скімлило, і спитала:

— Що там?

Пан Елліс знизав плечима:

— Якась коробочка. Його дружина не вгавала:

— Ну а тобі яке діло до неї, господи?!

Пан Елліс розмірковував, як би виправдатися. Він і сам не знав, нащо йому здалася та коробочка.

— Та я просто подивитися, що воно таке.

Стюардеса сповила немовля.

— От і готово. Лялечка сухісінька і, будьте певні, за хвилину буде так веселитися, що ви здивуєтеся. Правда, пустунчику?

Але пустунчик не переставав рюмати. І відвернув носа від пляшечки, яку йому знову підсунули.

— Дайте-но, я трохи підігрію. — Стюардеса взяла молоко і пішла до себе.

Пан Елліс нарешті зважився. Рішучим рухом підняв коробочку й поклав її на бильце крісла так, щоб не впала. На насуплену дружину він навіть не позирнув. Пояснив:

— Нічого такого лихого я не чиню. Просто собі розглядаю. Цікаво, як-не-як, з чого ця штука виготовлена.

Він постукав по ній кісточками пальців. Ніхто із пасажирів по сусідству не звертав ані найменшої уваги ні на пана Елліса, ні на коробочку. Немовби щось відключило в них усякий інтерес до його знахідки. Навіть пані Елліс, балакаючи з Лаурою, байдуже відвернулася від чоловіка.