— Гаразд, я розкажу, що мені відомо, — по паузі неохоче мовив Тихий. — Вєра звідкись його знала. Коли вона дала мені тисячу, я, природно, спитав, де вона її взяла, бо ще вчора Вєра не могла купити светра, на який ласилась. Я наполіг, і вона призналася: гроші дав чоловік, що з ним познайомилася в барі «Колумбія».

— Та ну! І за що?

— Не за любов, присяглася. Це був аванс за послугу, яку вона йому зробить.

— Уявляєте, яка то послуга? — насмішкувато спитав Клубічко.

Тихий похнюпився.

— Так, промовив ледь чутно. — Я розкажу вам, що знаю про це од Вєри. Той чоловік щось хоче від колишнього чоловіка пані Салачової.

Клубічко свиснув.

— Цілком можливо, — сказав, — що коли так і далі ніде, пущу вас за кілька хвилин до вашої приємної квартири «Біля Прахарні».

— Та коли він спробував це в нього взяти, виявилося, що ту річ Салач довірив своїй колишній дружині. Тепер шеф хоче це виманити в неї.

— Може бути, — погодився Клубічко. — Але як у цю справу встряли ви?

— Правду кажучи, — відповів Тихий, почервонівши, — у всьому винна моя брехня. Огидна брехня. Якось я похвалився Вєрі, що коли знімався у фільмі з пані Салачовою в Словаччині, вона стала моєю коханкою.

— Але ж це ницо! — вигукнув Клубічко. — Якщо не помиляюся, ви назвали себе в плині нашої розмови джентльменом. А джентльмени так не роблять.

— Мені соромно. Та Вєрі це надзвичайно імпонувало. Ще б пак, така славетна актриса і…

— Годі,— урвав його Клубічко. — Залишається дізнатися, крім іншого, як про це довідався шеф?

— Не маю уявлення. Напевно, од Вєри.

— Слухайте, Тихий, ви доводите, буцімто були маріонеткою в їхніх руках. Вєра вас упіймала. Але з ваших же слів видно, що ви були господарем становища. То як же це узгодити з тим, що пані Шашкова вами попихає?

— Все через гроші. Вони були нам конче потрібні, й Вєра взяла гору, знайшовши спосіб їх роздобути.

— Легко, швидко й чесно… — іронічно зауважив Клубічко.

— Так мені здавалося. Ну що тут такого поганого, як я відвідаю пані Салачову, а вона мене…

— Авжеж, любий друже, тільки я вам чомусь не вірю. Ви тепер кажете: «Я нічого, я співак» — і звертаєте все на пані Шашкову. Це не по-джентльменськи. Але припустімо, що я вам повірив. Яку б ми мали картину? Таємничий шеф не показувався на очі пані Салачовій, боячись арешту. Потрібні були посередники. Як він знайшов для цього пані Шашкову — я ще не знаю, а от вас знайшов тому, що пані Шашкова сказала йому, ніби ви маєте зв'язки з пані Салачовою. А те, що він хоче дізнатись од пані Салачової,— чистісінький шантаж. І ви попали на його гачок. Після цього, звісно, ви не можете жадати, щоб я вам повернув дорогу воленьку.

Тихий був пригнічений, але твердив: це все, що він знає.

— Іще одна річ, — сказав Клубічко, — коли ви востаннє розмовляли з своїм вітчимом?

Тихий закліпав очима, трохи подумав.

— Після різдва. Я хотів поїхати до матері на різдво, але не вийшло — був зайнятий у виставі. Дали коротку відпустку аж після Нового року.

— Заздрю вам, — мовив Клубічко, — я не мав відпустки вже не пам'ятаю відколи… Та що я хотів сказати: у вашого вітчима тоді не було пана Салача? Не дивіться так зчудовано, юначе, я не ясновидець, однак знаю, що пан Салач і ваш вітчим мають якісь комерційні стосунки. Вам про це нічого не відомо?

Тихий похитав головою.

— То вам тоді буде цікаво знати, що пан Салач — колишній чоловік пані Салачової.

— Я про це не знав, — відповів Тихий.

— Ви не знаєте, з ким стикається ваш вітчим?

Тихий вирячив на Клубічка очі.

— Не знаю, — відповів повільно, — не уявляю. Останнім часом мені мало що відомо про нього. А після різдва бачив тільки бабусю, маму і…

— Пані Шашкову!

— Так. І пані Шашкову. Поїхала зі мною. Звідки ви знаєте?

— Я взагалі нічого не знаю, це мені просто спало на думку. Мої думки — блукачі. Хто це сказав? Здається, месьє Дідро. Просто вгадав. Чому ви взяли з собою пані Шашкову?

— Збіг обставин, — змучено мовив Тихий. — Вона посварилася з чоловіком…

— Через вас?

— Через мене. Втекла з дому. А я вже телеграфував до Турнова, що приїду. От і взяв її з собою. Оселилися в готелі «Централь».

— Але з батьками познайомили?

— Звичайно. Не могла ж вона весь час сидіти в готелі.— Тихий замовк. — Здається, ви з цього хочете зробити якісь висновки. Але то був тільки випадок.

— Ніяких висновків, — відповів Клубічко. — Хіба тільки сказав би: дивний випадок — зустрілися двоє і шантажують пані Салачову з компаньйоном її чоловіка. Чи це, нарешті, не той «старий йолоп», з котрим не можна говорити по-доброму? А його компаньйон — колишній управитель пансіонату в Жегушицях. У тих Жегушицях, що до них виявляла пані Шашкова… і ви (якою мірою ви — досі не встановлено) надзвичайний інтерес— Клубічко засміявся. — Ось бачите, юначе, хай тепер хто заперечить благотворну дію кави. Ви напоїли мене, і я став бадьорий, хоч до того кортіло спати. Бадьорість — це наче струмок, що вигинається між камінням. І коли я вигинався, мені спало на думку: з'ясуй його анкету! І ось я дізнався, що компаньйон Салача — той незнайомий на другому плані історії, довкола якої ми блукаємо, як довкола джунглів, — ваш вітчим.