— Що, вже пробували?

— Теоретично. На жаль, дисперсія світла в умовах викривленого простору настільки велика, що нам довелось би креслити літери довжиною в сотні метрів.

— То в чому ж річ? Хіба в нас немає підходящої площі? Пишіть на снігу.

— Боюсь, що ми вже згаяли час. Минуло вісім днів. Та й навряд чи будуть вони роздивлятись нас з допомогою оптики. Але я гадаю, що коли навіть ми не знайдемо способу зв’язку, то вони здогадаються спуститись на Сніжану в розвідувальній шлюпці…

— Цього ні в якому разі не можна допустити. Шлюпка може здійснити лише один рейс — сюди й назад. Інших кораблів у нас немає, і пального теж. І якщо вони прилетять сюди раніше, аніж ми знайдемо спосіб зв’язатися з ними, то це буде розвідувальний рейс з метою з’ясування ситуації. Дуже мало надії, що спустяться вони всім екіпажем. Таким чином, ті, що залишаються на станції, займуть місця, призначені для дітей. Тепер ви розумієте, чому нам так потрібен зв’язок?

На верхній губі Ретдіса виступили краплини поту.

— Вибачте, — насилу вимовив він. — Я про це не подумав. Я піду працювати.

— Хвилинку, — зупинив його Кратов. — Текст повинен бути приблизно таким: “Категорично забороняється використовувати шлюпку. Звільнити від наукової апаратури всі приміщення станції. Усі системи життєзабезпечення перевести на оборотні цикли, в першу чергу — баланс води”. Подумайте, як це скоротити до мінімуму, щоб менше писати, бо це займе багато часу. Але заборона на шлюпку — передусім. Все зрозуміло?

— Так. — Ретдіс витяг з кишені дешифратор і почаклував над ним. — Отже, так: “Шпігелю”. Шлюпку не використовувати. Зациклити системи життєзабезпечення. Наукову апаратуру — за борт”.

— Зрозуміють? — засумнівався Кратов.

— Потім можна буде написати більш детально.

— Гаразд. Ідіть.

— До побачення.

— Удачі, — побажав Кратов. — Зв’язок закінчено.

Ретдіс разом із кріслом укрився молочною плівкою і зник. Натомість залишилася біла кулька інформатора.

— Зв’язок з Торстайном, — кинув Кратов у пустоту свого кабінету.

Кулька інформатора швидко закрутилась у повітрі, розкидаючи на всі боки білі іскри. Минула хвилина, друга, а зв’язку не було.

— Інформаційний центр! Чому немає зв’язку з Торстайном?

На мить у кульці з’явилося розмите зображення якихось конструкцій і відразу ж зникло.

— У даний момент Торстайн знаходиться на будівництві оранжерей, — повідомив безбарвний голос. — Зв’язок із ним з технічних причин встановити не вдається.

Кратов почухав потилицю. З технічних причин. А втім, це, можливо, найбільш правильне формулювання…

— Коли намічено закінчити прокладення комунікацій на будівництво?

— У найближчі два-три дні.

— Добре. Коли Торстайн з’явиться на території академмістечка, з’єднайте його зі мною. Кінець.

Кратов зітхнув і замовив каву. Однак столик, що почав уже висуватись зі стінки, застиг на місці.

— В чому справа? — здивувався Кратов. — Чашечку кави!

Столик запульсував червоним світлом. Що ж, здається, інспекція охорони здоров’я всерйоз зайнялася Кратовим.

— Іди-но сюди, — наказав він столику.

Столик повільно підкотився. Кратов відкинув верхню кришку, ухопився за неї однією рукою, а іншою заліз у електронні нутрощі столика. Столик сіпнувся, але вирватися не зміг.

— Не можна! Не можна! Не можна! — заволав він.

Кратов намацав пломбу санітарного контролю і щосили рвонув її.

— Не мож… — захлинувся столик і стих.

Червоне світло повільно померкло.

— Чашечку кави, — знову попросив Кратов, закривши верхню кришку.

Столик замигтів зеленим світлом і взявся до роботи. Поки готувалася кава, Кратов викликав лабораторію Шренінга.

— Зв’язок заблоковано, — миттєво відповів інформаційний центр.

Що ж, знову все правильно. Кратов уявив собі, скільки рідних і просто знайомих тих, хто пройшвв акватрансформацію, намагаються зараз з’єднатися з лабораторією Шренінга.

— Розблокуйте від мого імені, — мовив він. — А втім, якщо Шренінг дуже зайнятий, виклик анулюйте.

У цю мить верхня кришка столика відкинулась, і з його черева на таці випливла чашка кави. Кратов обережно взяв її, подмухав і ковтнув. Від задоволення він навіть заплющив очі. Що й казати: целюстинська кава — найкраща в світі.

— А от цього, Алеку, я не радив би вам робити, — сказав хтось у кімнаті.

— Не позбавляйте старого останньої радості, — вимовив Кратов, знову ковтнув кави і розплющив очі.