“…Як тебе звати?”

Гомбо приголомшений. “Де я? Хто ці дивні люди? Вони запитують, як мене звати”. Гомбо бачить себе в блискучому зеленому ящику. Той мерехтить, іскриться, а в ньому — Гомбо в плоті, як на старовинній картині китайського художника, проте всі його лінії і риси передано надзвичайно точно. Але відчуття самого себе немає: Гомбо тут, та себе він не відчуває і не чує. Він дивиться з порожнечі і бачить себе на мінливій картині, що висить на передній стінці зеленого ящика, і спостерігає за людьми з великими сірими очима. Люди теж дивляться на картину, на якій намальований він.

“Мене звуть Гомбо”.

Обличчя дивних людей незворушні, губи міцно стулені, зате їхнє запитання чітко прозвучало у свідомості Гомбо.

“Ми настроїлися на твою біохвилю в межах планети К-3 маленької зірки ТЛ, що в секторі надзору Фолла. Скажи, як називається ваша планета?”

Гомбо чує голос цих людей, таких несхожих на тих, що йому доводилося бачити в своєму житті, і він запитує себе: “А чи люди вони? Мабуть, це тенгрії — добрі небожителі, а може, ассурії — злі мешканці небес? Але чому тоді в них немає тигрячих кликів і кігтів, чому їхні руки й груди не вимазані кров’ю? Ні, це тенгрії, добрі помічники Амітаби, володаря золотих полів раю”.

“Я не розумію ваших слів”, — відповідає Гомбо.

Тенгрії, їх четверо, переглядаються.

“Хто ти, Гомбо?”

“Я хуварак Цзамбо-лами”.

“Цзамбо? — пожвавилися вони. — Ми знаємо Цзамбо. З ним у нас був контакт, але його біоенергетичний потенціал не досить високий, тому на півдорозі до нас Цзамбі довелося повернути назад. Він сказав, що є мешканцем планети Земля. Чи правда це?”

“Так. Цзамбо-лама якось вживав термін “планета”, але ми не розуміли цього слова. Це він заборонив усім хуваракам вимовляти його. А живемо ми на землі і звемо її земною твердю”.

Один з тенгріїв підходить до зеленого ящика, крутить червоне коліщатко то в один, то в другий бік, і тепер Гомбо бачить себе на картині чіткіше.

“Ви тенгрії? — запитує він обережно.

“Ні. Ми такі ж люди, як і ви, тільки живемо на іншій планеті і в іншому секторі Галактики”.

“Тоді чому ж я не розумію вас?” — засмучено запитує він.

“Гомбо, нам відома причина твого нерозуміння. Колись на нашій планеті теж відбувалося щось подібне. Ми називали це релігійною темрявою. Якщо ти учень Цзамбо-лами, то ти — служитель культу. Скажи нам, як називаєте ви свого бога?”

“Великим буддою Шак’ямуні, з духом якого я зараз спілкуюся”.

“Ні, Гомбо, зараз ти контактуєш з нами, жителями планети Занта, які вже зуміли проникнути у безліч куточків Галактики”.

“Мене привабили іскри таємниці Будди”.

“Землянине, ти — мутант, — суворо й урочисто промовив один з цих дивних людей. — Вислухай нас і спробуй хоча б частково зрозуміти суть речей. Всесвіт безмежний. У ньому незчисленна кількість зірок і планет, і на деяких планетах мешкають живі істоти. Ти — з планети К-3, тобто Землі. Ми, зантійці, живемо на Занті. Досягли вже чималих успіхів: літаємо на інші планети в спеціальних кораблях, проникаємо в глибини Галактики у пошуках ознак мутантизму. Мутанти бувають різні. Ти належиш до тих небагатьох, які зустрічаються на вашій Землі та деяких інших планетах. Особливість твого єства полягає в тому, що біологічна енергетика твого мозку надзвичайно сильна. Завдяки її концентрації ти можеш відокремлювати свою свідомість від мозку і переносити її, тобто себе, одірваного від плоті, на надміру великі відстані… Зрозумій, Гомбо: у всіх людей свідомість нерозривно зв’язана з тілом. А мутант може не тільки відділятися від тіла, а й віддалятися від нього. Ти — саме такий. У нас є пристрій, за допомогою якого вдалося піймати твою відокремлену свідомість, тобто тебе без плоті, і перетягти сюди. Тепер ти все зрозумів?”

“І так, і ні, — збентеженість не покидає хуварака. — Де ж тоді рай, де пекло, де обитель Будди?”

“Нічого цього немає. Є простір, тверді планети, розжарені зірки і безліч всього іншого”.

“Де живе Будда?” — вперто повторює Гомбо.

“Його теж немає. Якщо й була колись людина з іменем Шак’ямуні, то вона давно померла. Можливо, той чоловік теж був мутантом, та в нас, на жаль, про це відомостей немає. Але бога Будди, як ви його собі уявляєте, не існує”.

“Він стоїть і в нашому дацані, і в багатьох інших. З ним розмовляють далай-лама та наш дацанський тулку-лама”.

“Все це самонавіювання та обман, Гомбо. Ваші будди — це лише кам’яні ідоли, витесані людиною”.

Гомбо стає страшно, його свідомість спустошується, він розгублений і пригнічений. Нема Будди? Нема великого і сонцесяйного, який захищає і, якщо треба, карає? Хіба можна жити без віри в Будду, без віри в Майтрею, Будду майбутнього, який прийде на порятунок? До чого ж тоді прагнути, як не до нірвани, в якій відкриється таїна Будди і на тебе зійде прозріння як вища форма переродження? Але зараз… Здається, нірвани досягнуто — і що ж?.. Будда не приходить, не відкриваються інші таємниці… А може, в цьому і полягає таїна Будди? Звичайні, інші люди на іншій… планеті. Планети… Земля, Занта. Без раю і пекла. Без тенгріїв та ассуріїв… Самонавіювання, омана… Мутант… Особливі можливості мозку… Інші боги, Адібудда, священний Цзонкаба, батько всіх лам… Їх теж немає? Чи були, але… людьми? Страх і розгубленість поступово починають притуплятися, кудись відступати, нишкнути в найтемнішому закутку свідомості. Порожнечу заповнюють якісь нові дхарми, наринувши невідомо звідки, цікавість і тяжіння до всього невідомого, про що говорили ці дивні;антійці, вихлюпують назовні.

“Земля тримається на черепахах?” — несподівано питає Гомбо.

Зантійці сміються.

“Земля, як і всі планети, кругла. Вона — куля. І обертається навколо свого світила”.

Так, так, куля. Гомбо бачив яскраву, блакитно-білу кулю, що зникала в просторі. Це була Земля, а вдалині виднівся золотий диск Сонця.

“Гомбо, — звучить голос одного з людей Занти, — пропонуємо тобі залишитись у нас. Ми дамо тобі нове тіло, абсолютно схоже на те, що залишилося на Землі. Ти багато чому навчишся, зможеш легко покидати свою нову плоть і мандрувати у просторі. Нам ти зробиш неоціненну послугу, допомагаючи все далі просуватись у вивченні таємниць життя Всесвіту. У нас живуть мутанти з багатьох планет, де панує насильство і жорстокість. Зате тут, на Занті, всі рівні. Подумай”.