“Продовжити досліди! — подумав Дрю. — Ось для чого йому потрібні гроші. Він, вочевидь, не такий уже й лихий. Якби в нього були гроші для цих дослідів, він би й поводився інакше…

Лунквіст раптом повернув голову і побачив моряка. Подав знак Люсі.

— Заходь, — запросив Лунквіст. — Звільняю твоє місце.

Дрю мовчки приготувався, ліг на стіл. Люсі приєднала дроти. Лунквіст поводився так, ніби нічого не трапилось. І Дрю не витримав:

— Навіщо це вам?

Лунквіст зрозумів, про що йде мова:

— За контрактом я не зобов’язаний відповідати на твої питання. Та я нічого не буду приховувати від тебе. Знаю: ти кмітливий хлопець, зрозумієш, що мета моїх дослідів — велика мета. І ти разом зі мною служиш їй. Слухай-но уважно і постарайся запам’ятати те, що я зараз скажу.

Все в нашому тлінному світі коливається. Коливаються гори й долини, наші серця, кожна молекула нашого тіла. Від того як, в якому ритмі і з якою частотою коливаються молекули, залежать основні властивості тканини, органу, організму. Коли ми навчимося керувати коливаннями молекул, ми навчимося керувати своїм тілом, його життям. Сьогодні в моїх слабких руках уже є знаряддя, з допомогою якого я можу посилювати і гальмувати коливання молекул живих клітин. Це знаряддя — електромагнітні імпульси.

Лунквіст подивився на свого “кролика”, і Дрю кивнув головою. Він тоді ще не все розумів у розповіді Лунквіста, але йому було цікаво спостерігати, з яким хвилюванням ця холодна, жорстока людина викладає свою програму. Що ж, у кожного — свої примхи і свої звички. Добре, якщо вони здатні хвилювати.

— З допомогою подібних імпульсів наш мозок керує організмом. Коли ти лише думаєш про наступну небезпеку, твої м’язи мимоволі напружуються, а почуття загострюються. Чому? Загальновідомо, що мозок мобілізує залози внутрішньої секреції, вони викидають у кров адреналін та інші речовини, переводять організм у стан підвищеної готовності. Та це лише частка картини. Організм має кілька систем захисту. Разом із мобілізацією залоз мозок посилає іншим шляхом сигнали групам клітин, які я називаю резонаторами, посилює коливання їхніх молекул, створює додаткові потоки електронів, додаткову енергію. Ці сигнали і складні і прості, як знаки абетки. Але вони можуть виконувати найрізноманітніші дії, залежно від їхніх комбінацій і від того, куди і в який час вони надіслані. Якщо знати цей алфавіт, код сигналів мозку і навчитися посилати певним органам і ділянкам тканин, то можна використати їх як стимулятори — посилити або загальмувати роботу шлунка, печінки, серця, змінити їхній режим. Це відкриває необмежені можливості. Але ми перебуваємо тільки на початку шляху… Я сподіваюся, ти дещо зрозумів, Дрю. Решту зрозумієш пізніше.

І Дрю справді згодом зрозумів, точніше відчув усе те, про що говорила ця незрозуміла, розсудлива й хитра людина, в якої була, однак, велика пристрасть. Він відчув це, коли корчився на маніпуляційному столі, обплутаний дротами. Залежно від того, куди Лунквіст приєднував дроти і які імпульси посилав, у Дрю то наставали ядуха і судороги, то виступав рясний піт, то, навпаки, він відчував небувалий приплив сил і вовчий апетит. Інколи він відчував найтонші запахи або вловлював найменший шурхіт.

Дію однієї з груп стимуляторів Лунквіст вирішив перевірити на змаганнях.

…Дрю чує команду і займає своє місце на старті поруч з росіянином. Скоса уважно роздивляється його.

Може, тоді в палаті у Дрю була галюцинація? Але в такому разі й газети брехали: “…видалені права легеня і половина лівої…”

“Безногий російський льотчик міг танцювати і водити літак, — пригадує Дрю і думає. — Штучні легені?”

Ні, їх застосовують переважно при операціях, але Дрю не чув, щоб їх трансплантували на все життя… Хоча хто його знає…

Дрю почув постріл стартера, і ноги автоматично кинули тіло вперед. Хвилювання ставало приглушеним, тупим.

“Росіяни здатні на чудеса, але людина з половиною легені ніколи не стане стайєром”.

Дрю відчував м’язи ніг. Вони працювали в звичному ритмі. І в такт ритму дихання нарешті стало спокійнішим, глибшим. Кисню вистачає, запаси глікогену в печінці завдяки стимуляторам дуже великі. “Ти побіжиш з таким же зарядом у печінці, як у гепарда, — казав Лунквіст. — Ти — моя рушниця, хлопчику, і ти не повинен промахнутися. Чим більше глікогену згорить, тим більше енергії одержать м’язи”. Дрю посміхається… А воля до перемоги? Лунквіст запевняв, що є і стимулятори волі…

Цікаво, коли ж почне втомлюватися той, у білій майці, кому присвоїли чуже ім’я? Навіщо був потрібен цей трюк?

Дрю марно намагається позбутися думок про Левицького. Їх не повинно бути — людині з половиною легені чи із штучними легенями ніколи не стати стайєром. Нема ніякої загадки, попереду — підставна особа, двійник.

Але й біг цього двійника — біг золотого олімпійця. Той же широкий, невимушений крок, округлі рухи плечей.

Дрю чомусь пригадав прізвище безногого російського льотчика і більше не міг збутися цієї думки. “Маячня! — лаяв він себе. — Може бути безногий льотчик, але стайєр без півтори легені неможливий…”

Він хоче зосередитись на бігу, але думка мчить по колу, як кінь на прив’язі, і знову повертається до вихідного.

Його випередила синя майка, потім дві жовті, зелена…

“Глікоген не окислюється без кисню, а кисень несе дихання, — подумав він словами Лунквіста. — Хвилювання розладнує дихання”.

До фінішу залишалося трохи більше милі. Дрю зрозумів, що ритм дихання вже не відновиться. “А воля? — подумки закричав він собі. — Крім глікогену, кисню, електрики, є ще воля, хай йому чорт!”