— Мануелю, я певен, що тебе не підводить інтуїція, і ми дісталися або наближаємось до епіцентру справи Пелаес.

— Спокійно, доне Лотаріо, вам незгірш за мене відомо, що в світі домислів про чужі вчинки дуже просто помилитися.

— А хай тобі з твоєю філософією! — втрутився Фараон. — Чом би нам — дону Лотаріо й твоєму покірному слузі — прямо зараз, до вечері, не навідатись до цієї вілли й подивитись, що там діється?

— Чи не збираєшся ти, Антоніо, теж вступити до муніципальної гвардії Томельйосо?

— Ні, друже, і в голови я такого не клав, та й нахилу до цього ніколи не мав. Але тепер, втрапивши в таке товариство… Зрештою, вважай, що той слід хибний, і ніщо не зашкодить твоїй славі. Дон Лотаріо і я-люди приватні, кинемо оком на віллу й зробимо візит, якщо трапиться оказія. Якщо буде щось цікаве, зателефонуємо тобі в «Насіональ», і ти відразу приїдеш з панцерною бригадою. Якщо ж ні — усе скінчиться прогулянкою по Мадріду, такому гарному в цю пору року.

— Згода. Може, зробимо тебе почесним капралом муніципальної гвардії Томельйосо. Чекаю на вас у «Насіоналі». Хай щастить! Але будьте обачні, не наробіть дурниць!

— Не, потерпай, Мануелю! З ним іду я! — поважно відказав ветеринар.

Вийшли утрьох і зачекали на дона Лотаріо біля готелю, куди він забіг прихопити про всяк випадок свого револьвера. Потім під'їхали на таксі до «Насіоналю», де шеф вийшов, жартома благословивши їх на дорогу.

Пліній зайшов до просторої кав'ярні й пошукав очима Новільйо. Надто рано. Сидіти не хотілося, тож вирішив трохи прогулятися, щоб згаяти час. Дійшов до вулиці Куеста-де-Мойяно. Призахідне червоно-білясте сонце світило йому в спину. Неквапливою ходою він простував попід уже зачиненими книгарнями, пофарбованими в блакитний колір. Поминав закоханих, що трималися за руки.

На розі біля бару «Двірцевий» він зупинився в нерішучості й зайшов випити пива. Людей було мало. Втамувавши спрагу, пішов далі, до бару «Платформа», куди часто заникували його краяни, що мешкали в Мадріді. Вони нудьгували за рідним містечком та сусідами і в час прибуття й від'їзду автобусів сподівалися зустрітися з земляками.

Але й тут не спіткав нікого знайомого. При шинквасі жваво розмовляли кілька чоловіків і жінок, з усього видно, нетутешніх. Сівши за вільний столик, він замовив червоного вина.

Неохоче й без поспіху Пліній повернувся в «Насіональ». Покружлявши досить довго поміж стільцями й мармуровими столиками, постеріг нарешті Новільйо. Той сидів за столиком сам, заглибившись у читання газети.

— Добривечір, добродію! — зупинився прямо перед ним Пліній.

Новільйо підняв свій гачкуватий ніс, озброєний окулярами, й неприязно поглянув на поліцейського.

— Чи можна ненадовго скласти вам товариство?

На відповідь Новільйо лиш посунувся трохи, щоб дати тому місце. Потім неквапливо сховав окуляри до футляра, згорнув газету й сказав:

— Панни не повернулись?

— Ні.

— Попереджаю вас, що я знаю не більше, ніж за першим разом, коли ми з вами розмовляли.

— Анітрохи в тому не сумніваюся.

«То що ви хочете від мене?» — здавалося, означав його нетерплячий жест.

— Я хочу попросити вас про одну послугу, — провадив детектив, не зважаючи на ворожість Новільйо.

— Яку саме?

— Завтра ополудні я хочу зібрати всіх добрих приятелів сестер Пелаес в їхньому помешканні на вулиці Аугусто Фігероа. Я телефонував у міністерство, і пані, котра працює з вами, сказала мені, що вас можна знайти о цій порі тут.

— І навіщо це зібрання?

— Гм… Щоб обмінятися думками з приводу вже відомих фактів. Можливо, вдасться з'ясувати щось нове.

— Сумніваюсь.

— Ніколи не можна знати.

Запала мовчанка, яку Пліній використав для того, щоб замовити пива і запропонувати співрозмовникові сигарету. Тим часом роздивлявся кав'ярню, помальовану в блакитний колір, з темними колонами. Круглястий шинквас при вході скидався на карусель келишків і філіжанок. Тут же продавали газети. Пліній дивувався з розмірів кав'ярні, котра нагадувала йому їдальню в касарні. Таке приміщення найбільше придалося б для політичних заходів.

За сусіднім столиком сиділа молоденька дівчина зі старим чоловіком, котрий час од часу потискав їй покрадьки руку. Дівчина знервовано роззиралася навсібіч. Здавалося, вона виконує трудний обов'язок. її кавалер був дуже збуджений. Щоб розплатитися з кельнером, він повагом видобув тугий гаман. Дівчина прикипіла до нього широко розчахнутими очима, нахилившись трохи вперед, і у вирізі сукні завидніли ледь округлі груди. Старий чоловік дуже серйозно й вагаючись відлічував банкноти і косував на неї. За столиком ліворуч четверо чоловіків провінційного вигляду читали газети.