— Їх було кілька чоловік, — відповів Ріолетто.

— Скільки?

— Важко сказати, я був напівнепритомний.

— Обличчя? Характерні прикмети?

— Було темно, — промовив італієць. — Боюся, що нічого не зможу вам сказати. Ми неодмінно повинні про це говорити?

— Треба ж з чогось почати.

— З панною Данкою, звичайно, нічого не сталося?

— Ні, — усміхнувся Клосс.

— Я так і думав. — Італієць простяг руку по сигару. — Відкриємо карти?

— Можливо, ранувато? — сказав Клосс. Він підвівся, підійшов до дверей, раптово відчинив їх і знову зачинив. — Ці сигари, — вів далі Клосс, повертаючись на своє місце, — належать панові Пушке. Я дістав їх від нього в подарунок.

— Он як, — здивувався Ріолетто.

— Пан Пушке, — провадив Клосс, — чоловік надзвичайно цікавий. Це чоловік з багатою біографією. І в нього часом бувають прекрасні думки. — Він засунув руку в кишеню і подав італійцеві акуратно складені аркуші паперу. — Прочитайте це.

Ріолетто уважно прочитав зізнання Пушке, потім поклав аркуші на стіл і затягся димом.

— І що ви збираєтеся з цим робити? — запитав він.

— Тут усе правильно?

— Я не скажу вам ні “так”, ні “ні”, — відповів Ріолетто. — Що ви збираєтесь робити?

— Уявімо собі, — промовив Клосс, — що все було інакше. Старий агент англійської розвідки, пан Пушке, намагався завербувати чесного італійця Ріолетто до праці проти рейху. Але Ріолетто не погодився. Тоді Пушке наслав на нього бандитів, і тільки завдяки пильності обер-лейтенанта Клосса Ріолетто вдалося уникнути халепи.

— Мене такий варіант цілком влаштовує, — усміхнувся Ріолетто. — Але хто ви такий?

— Це безглузде запитання, — відповів Клосс. — Годі й того, що я ладний ризикувати.

— Я теж.

— Що ви думаєте про Пулковського? — Клосс знову наповнив чарки коньяком.

— Це козирний туз, — відповів Ріолетто. — А Пушке, — додав він, — бита карта. Зіграємо разом?

— Іншого виходу в нас немає, — сказав Клосс. — Варто випити за співпрацю союзників.

— Варто, — усміхнувся Ріолетто.

Гра наближалася до кульмінаційного моменту, карти були вже роздані гравцям. Клосс розумів, що коли навіть йому і вдасться виграти два робери, то найважчим буде третій. Чи Бруннер дасть себе пошити в дурні? Чи повірить, що його суперником у цій грі був опецькуватий німець, пан Пушке? Бруннер мав козирі, якими не можна було легковажити — в його лапах знаходилися Едвард і Казик. Клосс знав, що засада в квартирі на Валовій досі не знята, але туди, звичайно, ніхто не приходив. Едвард і Казик поки що мовчали, але ж гестапівці ще не починали їх допитувати по-справжньому. Клосс зважував усі варіанти, але все-таки передусім треба було визволити Пулковського. Вранці десятого травня Пулковський і Райл вирушають на полігон; необхідно підготувати операцію і заодно того самого дня ліквідувати справу пана Пушке. Боявся Клосс і за Данку: вона мала зникнути дев’ятого ввечері, тобто в останню хвилину. Ріолетто вважав, що вона повинна щезнути раніше. Вони й досі до пуття не знали, що відомо Бруннерові.

Дев’ятого травня Клосс зателефонував до штурмбанфюрера. Почувши в трубці його захриплий голос, обер-лейтенант відразу сказав, що вони повинні зустрітися — у нього є дуже важливі новини.

— Справді, Гансе? — промовив Бруннер. — Ти й справді хочеш почати говорити? — У його голосі не відчувалося захоплення.

Коли Клосс зайшов до кабінету штурмбанфюрера в гестапо, Бруннер був не сам. Обіч нього сидів Глаубель. Вони обидва дивилися на Клосса з напруженою увагою.

— Викладай, що там у тебе, — почав Бруннер.

— Не квапся, не квапся, Отто. Як там твоя засада?

— Я казав, — втрутився Глаубель, — що треба було ще почекати. Цей Оконь сам би мені все розповів.

— Дурниці! — пирхнув Бруннер. — Там сидять спеціалісти, любий мій. Оконя не було — і крапка. Почекаємо ще якийсь день і візьмемо дівчину. — Бруннер уважно дивився на Клосса, але нічого прочитати на його обличчі не зміг.

— Можете її взяти, — спокійно сказав Клосс. — Але це плітка.

— Плітка! — схопився Бруннер. — А де ж щупаки? Ти ходив за цією дівчиною, Гансе, не відмагайся. Що ти знаєш?

Клосс дістав сигару.

— Бачиш, Бруннер, — промовив він, — я хотів би мати гарантію в тому, що це буде не тільки твій успіх.

— Хочеш мати підвищення?

— Можливо, — відповів Клосс.

— Хочу тебе попередити, — голос Бруннера звучав твердо, — що в нашого приятеля Глаубеля є концепція, яка могла б тебе особливо зацікавити.

— Жартуєш, — сказав Клосс, але все-таки відчув легку тривогу. Ні, супротивника недооцінювати ніколи не можна. — Що б ти сказав, — спокійно провадив він далі, — про такого собі пана Пушке?

— Пушке? — здивувався Бруннер і глянув на Глаубеля. — Що ти на це скажеш?

Глаубель стенув плечима. Пушке ніколи його не цікавив.

— У мене є інтересні матеріали, — тим часом говорив Клосс. — Немає сумніву, що саме Пушке давав ворожій розвідці інформацію про завод Райла. Вчора він пробував завербувати одного італійця на прізвище Ріолетто.

Клосс говорив і стежив за їхніми обличчями. Вони обидва були захоплені зненацька і обидва відчували себе обдуреними. Як вони зреагують? Чи захочуть заарештувати пана Пушке негайно? Клосс глянув на годинник. Ріолетто повинен встигнути, вони все обміркували докладно, але все одно риск був великий.