Дерева навколо нашого табору мають жалюгідний вигляд, наче тут упав метеорит або пролетіла всепожираюча сарана. На кущах підліску і на нижніх гілках великих дерев — жодного листочка. Сучки поламані, оголені. Кора зідрана. На землі — сміття, кізяк, галуззя, стовбури повалених дерев. Сапієнс дуже вибачається за ці руйнування, але… “становище зобов’язує”, як сказав він Вагу з допомогою своїх звукових сигналів.

1 серпня. Сьогодні вранці Сапієнс не повернувся до табору. Спочатку Вагнер не турбувався.

— Не голка, — знайдеться. Що з ним трапиться? Жоден звір не наважиться напасти на нього. Очевидно, за ніч далеко зайшов.

Проте час минав, а Сапієнс не приходив. Нарешті ми вирішили йти шукати його. Фани — чудові слідопити, скоро натрапили на слід. Ми пішли за ними. Старий фан, розглядаючи сліди, швидко читав уголос ці письмена, залишені слоном.

— Тут слон їв траву, потім почав об’їдати молоді кущі. Пішов далі. Тут він нібито підстрибнув — чогось злякався. Ось що його злякало: слід леопарда. Стрибок. Слон біжить. Ламає все на своєму шляху. А леопард? Він теж тікає… від слона. В інший бік.

Сліди слона завели нас далеко від табору. Ось він пробіг болотисту галявину. Сліди наповнилися водою. Слон провалився, але біг, видно, насилу витягаючи нога з болота. Ось і річка. Це Конго. Слон кинувся в воду. Він мусив перепливти на той бік.

Наші провідники пішли шукати селище, знайшли човна, і ми перебрались на другий берег. Але там слідів слона не було. Невже він загинув? Слони вміють плавати. А чи вмів плавати Ринг? Чи він оволодів мистецтвом плавати по-слонячому? Фани висловили припущення, що він поплив за течією. Ми пропливли кілька кілометрів униз по річці. Слідів нема ніде. Ваг засмучений. Уся наша праця пропала марно. Що ж трапилося з слоном? Якщо він живий, як він житиме в лісі із звірами?..

8 серпня. Цілий тиждень ми шукали слона. Марно! Він пропав безслідно. Нам нічого більше не лишалось, як розрахуватися з фанами і вирушити додому”.

— Щоденник закінчився, — сказав Денисов.

— Ось продовження його, — відповів Вагнер, ляскаючи по шиї слона. — Поки ви читали щоденник, Сапієнс, він же Хойті-Тойті, він же Ринг, розповів мені цікаву історію своїх пригод. Я вже думав, що його й живого нема, а він, виявляється, сам знайшов шлях до Європи. Розшифруйте й перепишіть мої стенографічні записи того, що розповів мені слон.

Денисов узяв у Вагнера його зошит, змережаний рисочками й комами, і заходився читати, а потім записувати історію слона, яку розповів він сам. Ось що розповів Сапієнс Вагнеру.

“Навряд чи я зможу передати вам усе, чого зазнав відтоді, як став слоном. Мені ніколи навіть і не снилося, що я, асистент професора Турнера, несподівано стану слоном і житиму в нетрях африканських лісів. Спробую послідовно викласти весь хід подій.

Я трохи відійшов від табору і спокійно поскубував на лужку траву. Виривав жмути соковитої трави і, вибивши з її коріння землю, їв. Упоравшись з травою, я пішов лісом, наглядаючи собі інший лужок. Була досить ясна місячна ніч. Літали світні жуки, кажани і якісь невідомі мені нічні птахи, немовби сови. Я повільно посувався вперед. Ішов легко, не відчуваючи ваги свого тіла і намагаючись рухатись без зайвого шуму. Понюхуючи хоботом, я відчував, що і праворуч і ліворуч від мене сновигають якісь невідомі звірі. Здавалося б, кого мені боятись? Я найсильніший від усіх звірів. Сам лев повинен був дати мені дорогу. А тим часом я страшенно боявся найменшого шарудіння, кожного звуку, миші, що пробігала біля мене, якогось звірка, схожого на лисичку. Зустрівши невеликого кабана, я дав йому дорогу. Можливо, я ще не усвідомив своєї сили. Одно заспокоювало мене: я знав, що недалеко звідси є люди, мої друзі, які можуть мені допомогти.

Так, обережно ступаючи, я вийшов на невелику галявину і вже опустив хобот, щоб схопити пучок трави, як раптом почув запах звіра, а мої вуха вловили шелест у комишах. Я підняв хобот, гарненько згорнув його на всякий випадок і оглядівся навколо. Зненацька я побачив леопарда, який притаївся за комишами коло струмка і дивився на мене жадібними голодними очима. Все його тіло напружилося для стрибка. Ще хвилина — і він кинеться мені на шию. Не знаю, може, я ще не звик бути слоном, відчував і міркував аж надто по-людськи, але я не міг побороти в собі божевільного страху. Я весь затремтів і рвонувся тікати.

Дерева тріщали й ламались на моєму шляху. Хижаки лякалися мого шаленого бігу. Вони вискакували з кущів і з трави й розбігалися в різні боки, ще більше страхаючи мене. Здавалося, що звірі всього басейну Конго женуться за мною. І я біг, — не знаю, скільки часу і куди, — поки нарешті не зупинила мене перешкода — річка. Я не вмію плавати — не вмів, коли був людиною. Але я думав, що мене доганяє леопард, і кинувся у воду й почав працювати ногами так, начебто й досі біг. І я поплив. Вода трохи охолодила й заспокоїла мене. Мені здавалося, що в лісі повно хижих голодних звірів, які нападуть на мене, як тільки я вийду на берег. І я плив і плив.

Уже й сонце зійшло, а я все плив. На річці почали зустрічатися човни з людьми. Людей я не боявся, поки з одного човна не пролунав постріл. Я не міг припустити, що стріляють у мене, і плив далі. Пролунав ще постріл, і нараз я відчув, наче мене бджола вжалила в шию. Я повернув голову і побачив у човні серед тубільців, що веслували, білу людину, на вигляд англійця. Це ж він і стріляв у мене. Леле! Виявляється, для мене люди не менш небезпечні, ніж звірі.

Що мені лишалось робити? Хотілося крикнути англійцеві, попросити його не стріляти, але я спромігся тільки на якийсь писк. Якщо тільки англієць влучить у те небезпечне для мене місце в черепі, яке ви мені показували, — між оком і вухом, де містився мозок, — я загинув… Я згадав вашу пораду і повернув голову так, щоб кулі не влучили в це місце, а сам скоріше плив до берега. Коли я виліз на берег, то являв собою чудову мішень, але голова моя була повернута до лісу. Та англієць, мабуть, настільки добре знав правила полювання на слонів, що вважав марним стріляти в задню частину. Він більше не стріляв, певно, піджидав, чи не поверну я до нього голови. Але я, вже не думаючи про звірів, помчав у хащі.