Вармс безпорадно знизав плечима.j

— Не знаю… Та хіба це так важливо? Яке це має значення?

— Ви самі розповідали: капітана Вільмотта отруїли десь близько дев'ятої години. Треба з'ясувати, хто це зробив, адже не кожній людині на судні дозволено заходити до капітанської каюти. Тим-то ми й хотіли б, щоб особи з найближчого оточення капітана довели своє алібі.

— Моє алібі довести неважко. Коли…

— Містер Вармс, скільки років ви проплавали під командуванням Вільмотта?

— Близько двадцяти…

—І весь час були першим помічником?

— Так. Щоправда, спочатку я деякий час був другим, але потім став першим.

— Так вирішило керівництво компанії?

— Цього забажав сам Вільмотт. Капітан має право обирати собі заступника і вимагати його призначення.

— Отже, містер Вармс, ви не могли б стати капітаном, поки Вільмотт був живий?

Вармс пополотнів. Присутні бачили, як гарячково шукає він відповідь і не знаходить її. Нарешті, він пробурмотів:

— Але так завжди буває в житті… Доводиться чекати, поки звільниться місце.

Він зробив паузу, чекаючи нових, ще підступніших запитань. Потім непевним голосом повів далі:

— Отже, де Вітт покликав мене, і я негайно спустився до капітанської каюти…Четверо за столом сиділи нерухомо, наче скам'янілі. Важко було сказати, як сприймають вони розповідь Вармса.

А далі події розгорталися так. Спустившись до капітанської каюти, Вармс знайшов у ній суднового інженера Еббота і де Вітта, який ще стояв над трупом капітана. Побачивши Вармса, Еббот ніяково пояснив, що опинився тут випадково: проходив, мовляв, коридором, побачив розчинені двері і зайшов. Еббот був у парадному кітелі — видно, танцював на балу.

— Він мертвий, — сказав де Вітт. — Я прийшов надто пізно. Але я певен: помер він неприродною смертю.

Вармс і Еббот мовчали, стежачи, як лікар нервово міряє кроками каюту. Так минуло кілька тяжких хвилин. Потім де Вітт сказав:

— Давайте-но перенесемо його на ліжко.

Удвох з Вармсом вони насилу підняли тіло капітана; Еббот і не поворухнувся, щоб допомогти їм.

— Ось ключі,— лікар простягнув Вармсу низку ключів, яку щойно видобув з кишені капітанового кітеля. — Замкніть каюту, сюди не можна пускати нікого, крім поліції.

В цю мить вони обидва почули, що Еббот щось шепоче.

— Про що це ви? — запитав його Вармс.

— Як же це сталося?.. Дві години тому я розмовляв з ним у радіорубці. Але тепер… тепер я пригадую: він наче передчував близьку смерть. Взагалі, він виглядав дивно і дивно поводив себе. Він ледь упізнав мене…

— Просто його стурбувала звістка про наближення шторму, — знизав плечима Вармс. Але Еббот енергійно захитав головою.

— Ні, ні! Він тоді ще не знав про шторм. Звістка надійшла значно пізніше. Радист відразу ж подзвонив мені.

Де Вітт раптом швидко підійшов до ліжка, відкинув ковдру, розстебнув капітанів кітель, сорочку. Уважно оглянув розпростерте тіло. Коли ж підвів голову, очі його суворо заблищали:

— Щось тут не так, Еббот. Кажете, дві години тому? Цього не може бути, бо вже чітко виступили трупні плями. А це означає, що він мертвий вже понад дві години.

— Але я точно пам'ятаю, що о сьомій зайшов до радіорубки і зустрів там старого…

— Гадаю, тут краще розбереться поліція. — Де Вітт махнув рукою і попрямував до дверей. Еббот і Вармс пішли слідом за ним, і помічник капітана замкнув каюту. В коридорі не було нікого; здалеку, з великого салону, линула музика.

— Вони там розважаються, — сказав де Вітт, поклавши руку на плече Вармса, — і чекають капітана, який обіцяв завітати на прощальний бал. Але їм зовсім не обов'язково знати правду, чи ж не так, Вармс?

Звуки вальса линули коридором, але їх уже заглушало завивання вітру.

— Наближається шторм… Ні, доктор, я їм нічого не скажу. Але бал треба кінчати. До речі, ніхто тоді й не помітить відсутності капітана.

Тут втрутився Еббот.

— Краще зробимо так: я піду до салону й скажу, що погода зіпсувалася, а тому капітан на містку і прийти не зможе. А вони нехай ще годинку потанцюють, адже шторм ще не розгулявся.

І, не чекаючи відповіді, Еббот повернувся й пішов коридором. Де Вітт іронічно подивився йому вслід.

— Цьому гульвісі аби розважатися. «Ще годинку потанцюють». Сьогодні вранці старий дав йому доброго прочухана: йому доповіли, що Еббот знову ночував у однієї з пасажирок…

Приголомшений тим, що скоїлося, а ще більше відповідальністю, яка зненацька звалилася на нього, Вармс не слухав лікаря. Він хотів був іти нагору, але де Вітт зупинив його.

— Я не хотів казати це при Ебботі, Вармс, але Вільмотта отруєно…