Лінкольн-авеню, на якій стоїть Національний банк, наче вимерла. П'ятеро гангстерів кидають мішок з грішми в машину і сідають самі. Один з них дає чергу по фронтону банку, і машина зривається з місця.

Ввечері не тільки газети Іст-Чікаго, а й вся преса Америки повідомляє, що горезвісна банда Діллінджера вчинила свій п'ятдесят шостий напад, захопила в Національному банку Іст-Чікаго 263 954 долари і цього разу застрелила «лише» одну людину — поліцейського О'Маллі! Не тільки «почерк» бандитів, а й кулі в стінах касового залу і в тілі нещасного сержанта О'Маллі свідчать про те, що тут діяла найнебезпечніша з усіх американських гангстерських банд.

Зброя, якою грабіжники користувалися під час нападу на банк, ще якихось кілька місяців тому належала американській федеральній поліції в штаті Індіана. Зграя Діллінджера заволоділа нею в ніч з 14 на 15 жовтня 1933 року. Тієї ночі Джон Діллінджер разом зі своїми підручними Гомером ван Метером і Френкі Нешем напали на віддалений поліцейський пост в Оберні, в Індіані, пристрелили вартового й захопили два ручних кулемети, шість автоматів, дюжину гвинтівок, кілька десятків пістолетів, чотирнадцять ящиків патронів, а також кілька куленепробивних жилетів. Здобич вони вивезли на двох автомашинах, одну з яких вкрали тут же, на подвір'ї поліцейського відділку. Бандити залишили на місці злочину безліч відбитків пальців, і Джона Діллінджера, який давно вже «увічнив» себе в картотеці злочинців, дуже легко визначили як ініціатора нападу. Але цим відкриттям чиновники ФБР і обмежилися, хоч потім Діллінджер майже щотижня нагадував про себе новими нападами і вбивствами.

Для американської преси кожен новий напад на банк — це привід знову розписати біографію і кар'єру злочинця. З усіма подробицями газети п'ятдесят шостий раз розповідали, що Джон Діллінджер, прозваний Джоном-убивцею, народився 1903 року в містечку Мурсвіллі (штат Індіана), в сім'ї поважаного торговця Чарлза Діллінджера, який був навіть членом правління «Першої християнської церкви»; свій перший бандитський напад Джонні вчинив, коли йому минув 21 рік, у дуже примітивний спосіб напавши серед білого дня в парку на мурсвілльського жителя Моргана.

Вже тоді Діллінджер скористався з вогнепальної зброї, але невдало: його кулі влучили в лаву, власник магазину колоніальних товарів Морган відбувся переляком, а шериф Мурсвілля легко вистежив і схопив грабіжника-аматора. Діллінджер опинився у Пендлтонській виправній в'язниці. Але тамтешні методи «виправлення» в'язнів зробили з нього не чесного громадянина, а запеклого бандита, якого пізніше оголосили «державним ворогом № 1».

Через чотири роки губернатор штату підписує акт про помилування Діллінджера. У нього беруть письмове зобов'язання не вчиняти більше ніяких злочинів і випускають на волю. Віддячує він тим, що свої перші напади на банки здійснює виключно в штаті Індіана. Діллінджер не задовольняється старим розбійницьким гаслом: «Руки вгору, гроші на бочку!» Він без будь-яких попереджень стріляє прямо в натовп, убиває кожного, хто опиняється на його шляху до каси. Ніхто не насмілюється чинити й найменшого опору, коли Діллінджер та його люди з перекинутими через руку дощовиками з'являються в операційному залі якого-небудь банку.

Втім, у 1933 році, коли на рахунку Діллінджера було сорок п'ять нападів на банки і він захопив уже понад п'ять мільйонів доларів, його знов заарештовують, але не надовго.

Під час невинної автомобільної прогулянки Діллінджер задавив у Блефтоні гуску. Злочинець, якому нічого не варто було вбити людину, вилізає з автомашини і з жалісливою міною схиляється над своєю пернатою жертвою. Селянка, котрій належить гуска, підбігає і вимагає відшкодування, але Діллінджер відмовляється платити. Зчиняється сварка, і на місце події прибуває шеріф Блефтона — Джессі Сарбер. Шеріф одразу впізнає людину, портрет якої разом з оголошенням про розшук уже рік висить у його канцелярії. Він заарештовує абсолютно розгубленого гангстерського боса, вміщує його до місцевої камери попереднього ув'язнення і терміново повідомляє про це телефонограмою штаб ФБР у Вашінгтоні.

І тут сталося те, про що громадськість дізналася лише через багато років. До Блефтона прибуває не автомобіль ФБР, а броньований блакитний «крайслер», в якому сидять члени банди Діллінджера — Пірпонт, Кларк, Меклі і Копленд! О 10 годині вечора бандити входять до канцелярії шеріфа Джессі Сарбера, який чекає на агентів ФБР.

— Ми з ФБР, — заявляє один з них.

Шеріф вірить, але — швидше для проформи — просить гостей пред'явити свої посвідчення. Тоді Пірпонт вихоплює з-під пахви пістолет і вбиває його. Потім четвірка обшукує канцелярію, знаходить ключі від камери попереднього ув'язнення, розташованої в підвалі поліцейського відділку, і звільняє свого шефа.

Місцева преса потім повідомила про «загадкове вбивство шеріфа в Блефтоні». Але про арешт і блискавичне звільнення Діллінджера не згадувалось ані словом. Отже, нікому не спало на думку запитати, як дізналися гангстери про арешт свого ватажка, адже про це відомо було лише шеріфу Блефтона і кільком керівникам ФБР!

Діллінджер і далі грабує, вбиває і увінчує свої «подвиги» згаданим уже розбійницьким нальотом на Національний банк Іст-Чікаго 15 січня 1934 року. 263 954 долари, які він тут захопив, — найбільша здобич банди!

Всі поліцейські акції, здійснені після цього нападу, ні до чого не привели. Місто було оточене, кожне можливе сховище — піддане обшуку, але темно-блакитний «крайслер» і шестеро бандитів — сам Джон Діллінджер, який сидів за кермом машини, а також Гомер ван Метер, Френкі Неш, Лестер Меклі, Джон Кларк і Мак Пірпонт — безслідно зникли. Поки агенти ФБР нишпорили по злодійських «малинах», будинках розпусти і картярських казино Чікаго, де Діллінджер і К° були завсідниками, банда влаштувала собі двотижневу відпустку. Поділивши здобич, гангстери подалися на найкращі курорти Сполучених Штатів. Сам Діллінджер з трьома своїми найближчими дружками відпочивав на флорідських пляжах, а потім вирушив у штат Арізону, в гори. В невеликому містечку Тасконі вони зупинилися на кілька днів, оселившись у респектабельному «Конгрес-готелі». І саме тут, у тихому містечку, один з найнебезпечніших грабіжників і вбивць вдруге випадково (цього не наважився б вигадати жоден романіст!) потрапляє до рук сільського шеріфа.