Восьме коло пекла

Дивовижний випадок переніс інквізитора Модестуса Мюнха із середньовіччя у далеке майбутнє. Фанатик християнства потрапляє в комуністичне суспільство, де йому доводиться мати справу з зовсім іншими законами людського співжиття і моралі Чернець Мюнх, змушений ламати свої застарілі поняття добра і зла, поступово переконується у вищості й благородстві взаємин при комунізмі.

Написав повість відомий польський письменник-фантаст Кшиштоф Борунь.

Народився він 1923 року в Ченстохові. Свою трудову діяльність почав робітником. У роки гітлерівської окупації активно боровся з фашизмом, брав участь у Варшавському повстанні в серпні 1944 року.

По закінченні війни працює на літературному терені.

Окрім повісті “Восьме коло пекла”, перу К.Боруня належать також науково-фантастичні романи “Втрачене майбутнє”, “Проксима”, “Космічні брати”.

З польської переклав Євген Литвиненко

Малював Євген Спицевич

Року божого тисяча п’ятсот дев’яносто третього на долю богобоязливих мешканців Кондовіхта тяжкий спиток випав. Зима тоді була на диво тепла. Вже на Трьох Королів зазеленіли луги, а на Заручини Пресвятої Діви сонце припікало так, неначе в день Тіла Божого. А люди казали, що одразу після Воскресення Христового птаство зграями відлетіло з бору Опатівського, пізніше Чортовим названого, і був то перший видимий знак, що якесь зло там готується.

Коли ж над бором знялося незвичайне багряне, як заграва пожежі, сяйво, ніхто не одважився бодай на милю до бору того наблизитись. Лиш один сміливець знайшовся, і був то медик та алхімік Матеуш Рилюс. Поспішив він туди, як сам пізніше на муках зізнався, щоб вірнопідданий уклін пекельникам скласти. Але про метра [2] Матеуша віддавна вже слава йшла, ніби був він у змові з дияволом й лише завдяки заступництву ясновельможного пана бургграфа, [3] що йому обіцяв перетворити свинець на золото, не був раніше спалений на вогнищі.

Та хоч молились люди безустанно й бамкали дзвони, диявол не схотів покинути бору Опатівського, а, роззухвалившись, прибрав подобу величезного, як воляча голова, павука та й почав навідувати мирних мешканців нощно, а то й денно. Тож пан бургграф ясновельможний довше зволікати не міг і його ексцеленції епіскопові разом з отцями духовними лист про допомогу вислати спромігся. Невдовзі до Кондовіхта прибув і отець Модестус Мюнх, один з найвизначніших інквізиторів графства, котрий не одного вже чорта прогнав, а багато відьом, чаклунів та єретиків на вогнище спровадив. І зараз теж, вислухавши очевидців диявольських відвідин, а ввечері на власні очі побачивши заграву над бором Опатівським, цілісіньку ніч молився ревно, розіп’явшись на землі перед великим вівтарем костьолу Святого Юзефа. А вранці звелів того метра Матеуша спіймати і перед очі свої привести.

Метр Матеуш зразу намагався з отцем інквізитором у диспут вступити, заперечуючи, що був із сатаною у змові. Одначе визнав, що до бору Опатівського ходив, але, побачивши там гриб здоровезний та світний, утік, охоплений тривогою. Диявольські павуки кружляли навколо гриба того, наче оси, в повітрі літаючи, та жоден на нього уваги не звернув і ні лиха, ні добра якогось йому не вчинив. І тому він, медик, єретично доводив, що то були не пекельники, а лише незнані окові людському творіння природи. Але отець Модестус на ці виверти не зважав, а тільки до істини впертого медика навертав, сказавши, що Матеуш з чортами неодмінно покумався, бо ж інакше воїни його з бору Опатівського не випустили б.

Інквізитор Мюнх узявся ще раз по-батьківському напучувати Матеуша, прохав, щоб він у своїх стосунках з дияволом признався, інших спільників або ж спільниць чорта назвав і бога про милосердя молив. Коли ж і це не зарадило, з важким серцем дав на тортури згоду. Метр Матеуш у своїх провинах на муках зізнався, хоча ні спільників, ні спільниць не назвав. Коли ж перед судом став, почав відмагатися, єретичні думки виголошував й дияволів захищав; то іншого вироку суд винести не міг, як тільки спалити його живцем і попіл по шляхах розвіяти.

Коли метр Матеуш уже на ринку під стовпом біля вогнища стояв і кат на вогонь підкладав, налетіли зненацька ті диявольські павуки й, певне, хотіли свого кумчика врятувати, бо довго над ринком кружляли. Люди всі, сторожа міська й навіть сам ясновельможний пан бургграф з дружиною кинулись врозтіч і в костьолі Святого Юзефа поховалися. Тільки безстрашний отець Модестус лишився й хрестом одганяв чортів, аж поки самий попіл од Матеуша Рилюса зостався, а диявольські кумчики назад до бору полетіли.

Цілий вечір і ніч цілісіньку калатали дзвони, в усіх костьолах люд молився, аби бог поміг сатану звитяжити, а тільки-но почало благословлятися на світ, до бору Опатівського рушила процесія. Вів її отець інквізитор у супроводі пріора, усіх отців і братів ордену. І що далі в бір воїни заходили, то дужчий страх огортав їх. Одначе дійшли аж до галяви, про яку Рилюс судові казав. І справді зочили там той диявольський гриб. Отець Модестус велів усім зупинитися, а сам з кропилом і хрестом сміливо на галяву вийшов, розп’яття до того чортового дива повернув і, волаючи “згинь”, почав проганяти диявола.

Аж ось паща гриба розверзлася, і вилетіли з неї два диявольські павуки й до інквізитора почали наближатися. Люди покам’яніли зі страху. Проте отець Модестус стояв спокійний, а тоді вперед, назустріч пекельникам пішов, літанію [4] вголос проказуючи. И дияволи не чіпали його, а поволі до пащі розверзтої відступали. Отець інквізитор ішов за ними далі й далі, й вже до того пекельного дива шапкою можна було докинути, коли раптом з-під гриба виповзла хмара бура і отця Модестуса оповила.