В кіно Вилю Власев ходив не більше як один-два рази на рік, і то тільки в тих випадках, коли демонструвався історичний або науково-популярний фільм. В театрі не бував із студентських років. Мав одну розвагу — грав у доміно з хазяїном квартири, і одну пристрасть — вів детальні записи в щоденнику про все, що вважав цікавим і важливим у своєму житті.

Про Власева ще можна було сказати, що вдача в нього була відлюдкувата і молодих людей з гарячими серцями і буйною фантазією він не любив. До того ж він потай сподівався, що його призначать на посаду начальника лабораторії.

День був ясний, сонячний і теплий. Поки Вилю Власев спокійно гортав сторінки щоденника, інженер Спиридонов кілька раз похмуро пройшовся по кабінету, розмахуючи руками, потім зупинився біля відкритого вікна і задивився в далечінь. На голубому, трохи блідому небі сяяло яскраве полудневе сонце; стіни хат блищали і скидались на відполіровані листи слюди. Повівав теплий південний вітерець, і каштан, що ріс просто під вікном, ледве погойдував гіллям, густо порослим великими свіжо-зеленими листочками.

Славі Спиридонов примружив очі, — останнім часом вони в нього почали сльозитися від яскравого світла. Він перевів погляд на крону каштана і мимохіть зітхнув. Ним оволоділо почуття, що він замкнений в чотирьох стінах свого робочого кабінету, як пташка в клітці, і наповнило його душу досадою, якоюсь огидною гіркотою. Йому так хотілося б вийти на вільний простір. Але очі в нього боліли від сонячного світла, а в кінчиках пальців почувався якийсь терпкий холодок. Це були перші неприємні ознаки старості, перші сигнали про те, що відтепер про подорожі, табірне життя можна тільки мріяти.

Та Славі Спиридонов не був сентиментальним. Ясно, що тепер він більше не зможе лазити по горах, а тільки передаватиме свій досвід молодим, допомагатиме їм і житиме їх успіхами. Але він був завжди молодий серцем.

Так думав Славі Спиридонов, схилившись над вікном, а Вилю Власев тимчасом попльовував на пальці і зосереджено гортав сторінки щоденника. Власне, це був не щоденник, а просто товста записна книжка в жовтувато-коричньовій шкіряній палітурці. Зелені шовкові стрічки розділяли цей щоденник на три частини. У першій частині були записи матеріального знаряддя. Туї в алфавітному порядку він записував усе, в чому мали потребу геологи: від компасів і торбинок для мінералів, від пробірок для похідної лабораторії до кольорових олівців картографів, лінійованого паперу й коробки з цвяхами та шпильками. Друга частина щоденника містила характеристики геологів. Ці характеристики були дуже лаконічні, наприклад: «Н. — спостережливий, але надто захоплюється, йому можна вірити тільки на 70 процентів». Або: «А. — добре лазить по скелях, але має нахил приймати все жовте за золото. Ентузіаст. Його проби і висновки обов'язково мають підлягати лабораторній перевірці». Або: «В. — невправний, але зате терплячий і солідний. Не захоплюється, не гарячиться. Добре обізнаний з порівняльним методом, розуміється на хімії. Йому можна вірити на 90 процентів».

У третій частині щоденника були записи географічного характеру й ескізи та плани місцевості, назви населених пунктів, рік, сіл, гір. Тут був і розпис руху поїздів, причому в дужках вказувались зупинки на станціях, а синіми хрестиками позначались ті місця, де зимою можна було попоїсти гарячого супу, а влітку — окрошки й запити лимонадом.

Вилю Власев кашлянув і, побачивши, що начальник повернувся в його сторону, похмуро, з заклопотаним виглядом заговорив:

— Цієї ночі, товаришу Спиридонов, ми відправляємось в дорогу, а наша матеріальна частина досі не впорядкована. Як вам відомо, я не раз скаржився на господарський відділ. Можете собі уявити! Ми от-от вирушаємо, а в нас немає двох запасних держаків до молотів і чотирьох ґнотів до спиртових ламп № 2. Отут, — він постукав по шкіряній оправі свого щоденника, — помітки червоним олівцем, які означають, що замовлення не виконано.

Вилю Власев витер долонею спітніле чоло й зітхнув.

— Взагалі, товаришу Спиридонов, господарська частина у нашій установі не зовсім на своєму місці, і прошу мати це на увазі. Скажете: велике діло — два запасних держаки! Справді, невелике. Але ж ви знаєте, що в складному механізмі буває досить і одної порошинки, щоб робота стала. Чи не так? Взяти хоча б годинниковий механізм… Та для чого звертатись до порівняльного методу, коли наш випадок і без цього ясний! Уявіть собі, що двоє з моїх людей поламають держаки молотів. А таке часто буває. Адже це однаково, що без рук лишитися!

Славі Спиридонов зсунув брови, насупився, по обличчю його промайнула тінь ледве стримуваної досади.

— Ви не повинні робити трагедію через такі дрібниці, — сказав він. — Ви інколи взагалі буваєте надто педантичним. Вибачте, але все це виглядає несерйозно. Два держаки! Мені здається, що ваші люди могли б зробити собі не два, а десять!

— Держава платить моїм людям за наукову, розвідувальну роботу. І вони повинні витрачати час саме на це. Що ж буде, товаришу Спиридонов, коли кожний із них почне займатися теслярством? Припустімо, держаки до молотків зробити можна. А ґноти до спиртових ламп? Невже мої люди повинні перетворюватись у спеціалістів по виготовленню ґнотів?

Спиридонов махнув рукою і з втомленим виглядом опустився в червоне шкіряне крісло біля письмового столу.

— Пробачте, якщо я вам надокучаю, — сказав Вилю Власев, розстібаючи верхній ґудзик шерстяної жилетки. — Ви знаєте, що я люблю суворий порядок і точність. Така звичка.

Тонкі губи Спиридонова скривила саркастична посмішка, та він стримав себе і, спокійно піднявши телефонну трубку, наказав завгоспу негайно видати бригаді ще одну дюжину запасних держаків для молотів і десять метрів ґноту для спиртових ламп.