Тривожне, незбагненне почуття охопило мене — приємне і водночас хвилююче. Я відчував, що побачу щось ще грандіозніше, ніж сама будівля храму. Мої сподівання скоро справдилися.

Як тільки ми піднялися по чорних сходах, перед нами безшумно відчинився круглий отвір. Ми опинилися в сферичному залі, освітленому м’яким голубим промінням. На стінах і куполі — ніяких прикрас. Тільки невисоко над підлогою безперервно пливла багатокольорова гармонійна гама світлових зайчиків, дуже приємна для ока.

Народжений Небом повів нас одним з багатьох коридорів, які променями розходилися від залу. Ми поспіхом пройшли мимо експонатів старовинної промисловості Осяйної, яка виробляла їжу і все, що було зв’язане з нею. Все це скидалося на наші, земні зразки і не цікавило нас. Ми на хвилину зупинилися біля виставки з експонатами кухні. Тут можна було побачити і древнє дикунське вогнище, і електричну кухню, і сковороди, і всякий посуд.

Ми вибрали сковороду, каструлю, два ножі, загорнули все це в прозору скатертину. Потім Народжений Небом знайшов електричну запальничку і знаком запропонував нам іти далі.

Я зрозумів, що він повернув від кругового коридору до центру будівлі. Незабаром голубий коридор закінчився, і ми опинилися в неосяжному приміщенні, яке, безперечно, було головним. Але мене вразило не приміщення, що саме по собі було геніальним утвором. Вся увага відразу ж зосереджувалася на гігантській статуї, що знаходилася посередині залу.

І знову мої слова тільки частково передадуть неповторне враження, будуть лише блідою тінню величної творчості митця з іншого світу.

Перед нами чорнів простір безмежного Космосу, засіяний мереживом сузір’я та туманностей. А серед неосяжного Всесвіту пливла планета зеленкувато-блакитного кольору. Вона повільно оберталася, видно було плями хмар, обриси материків та океанів. На одному з її полюсів стояла постать людини, схожої на Народженого Небом. Я міг би поклястись, що людина жива, якби не майже кілометрова висота постаті. Зоряна спіраль обвивала тіло людини, німбом сяяла навколо голови. Вся постать напружилася в неймовірному зусиллі, високо підняті руки статуї з титанічною силою штовхали гігантську спіраль в безконечність.

— Він схожий на вас, Народжений Небом, — стиха сказав професор.

— Це правда. Я його нащадок.

І знову ми стояли довгий час мовчки, з благоговінням дивлячись на титанічну постать великого революціонера Вогняного Смерча. Потім я помітив, що навколо планети, яка служила п’єдесталом для статуї, виникають бліді вогники. Вони Утворювали хвилясту лінію, оперізували кулю і знову повторювались. Я запитав Народженого Небом, що означають дивні вогники.

— Це древні письмена, — відповів космонавт. — То записані останні, передсмертні думки Вогняного Смерча. За вашими поняттями, вони приблизно звучатимуть так:

У мене заболіла голова, очі почали сльозитися. Народжений Небом уважно оглянув нас, взяв мене за руку.

— Досить. Вам треба відпочити. Вийдемо з Храму…

На плато, серед невисоких кущів, ми розклали вогнище. Сухих гілок навколо було вдосталь, звірів на плато, як сказав Народжений Небом, не водилося, і ми могли трохи відпочити від незвичайних вражень.

Народжений Небом з подивом спостерігав, як ми невміло білували вбиту тварину. Для нього ця процедура, напевне, була такою ж відразливою, як для цивілізованих людей Землі канібалізм. Але гостинність зобов’язувала, і він мовчав.

Ми відрізали кілька ніг з ситими шматками м’яса і поклали їх на сковороду смажитися. М’ясо мало чорний колір, як і густа тягуча кров. Це викликало огиду, але виходу в нас не було.

— Йому добре, — прошепотів професор, підкидаючи хмиз у вогнище. — Не треба ні їсти, ні спати. А нам тепер думай, що робити в такому становищі. Звичайно, їсти можна здобути, не загинеш, але… не станеш же таким, як вони. Халепа, та й годі… Доведеться, мабуть, обростати шерстю та повертатись до предків…

Я не відповів Івану Ігнатовичу, хоч і думав над тим же. Народжений Небом стояв осторонь і дивився вгору. В очах його грали відблиски полум’я, на чолі витала тінь якоїсь напруженої думки.

«Невже він не допоможе нам? — подумав я. — Не може бути. В крайньому разі, ми з’ясуємо своє становище».

Ми спробували м’ясо Тихого Крока, яке саме засмажилося. Воно було цілком їстівним, хоч і не посолене. Я твердо вирішив після вечері відверто поговорити з Народженим Небом.

Але мені не вдалося здійснити свій намір. Трапилися несподівані події, які вирішили нашу долю.

Не встигли ми доїсти м’ясо, як Народжений Небом захвилювався. Він швидко рушив від вогнища до апарата. Я теж поглянув туди: апарат світився зеленкуватим кольором. Ми тривожно переглянулися.