Павлюк

Мабуть, в жупані мав себе за пана.

Томиленко

Так і сказав, співається у думі:

«Щоб я своє добро дороге

марно по шляхах розкидав?

Буду я до отця-матері приїжджати,

Будуть мене ближні почитати, поважати,

Будуть проти мене шапки знімати».

А ще сказав падлюка, не повіриш:

«Як будуть батько-мати помирати,

Будем грунта-худобу на дві часті паювати.

Ніхто третій нам не буде мішати».

Сахно Черняк

Оце такі і Наливайка видали.

І вас під Боровицею вони ж.

Ще, певно, там когось і підкупили —

у табір кілька бочок укотив,

щоб всі понапивалися і спали.

Я непитущий, дак ото й почув.

Томиленко

В неслушний час прибіг, як оглашенний.

Вони тебе й не думали в'язати,

так ти ж на них із шаблею своєю.

Ну, то вже що ж, зв'язали, повезли...

(На місці їде віз із в'язнями в кайданах.

І пропливає, на старій могилі, триніг з дашком —

сторожова фігура. Осунувсь очеретяний

дашок. Смолисті бочки в землю повмерзали.

І тільки кінь у пам'яті заржав).

Павлюк

Нема сторожі. Не дай Бог орда —

уже ніхто ті бочки не підпалить

і про біду людей не сповістить.

Томиленко

Та вже кого й про що тут сповіщати?

(Порожній хутір... Обгоріла хата... З віконця хати

виглянула смерть.

Все наче намальоване вуглиною з уже давно

схололих попелищ).

Павлюк

Заглада, пустка... й ми не обороним

вже цих людей, ці села, цей народ...

(Капличка... Хрест... Рушник, уже аж сірий

і вицвілий, на вітрі лопотить).

Сахно Черняк

Уже й села нема, а цвинтар залишився.

І хто живий, той прийде на гробки.

І пом'яне, і пасочку розкришить,

щоб на могилі птиці розклювали.

Все як годиться між людей. А нас

зі світу згладять, і гробків не буде.

Павлюк

Чого ж ти їдеш на одчай душі?

Сахно Черняк

Як не поїду, буду їхать вічно.

Нічим не відпокутуюсь, нічим!

Павлюк

Це ж гріх не твій, чого ж твоя покута?

Сахно Черняк

А ти ж за всіх був. А за тебе хто?

(Павлюк, як завжди, дивиться у небо.

Томиленко утупився у землю. Віз двиготить

на крижаних вибоях).

Томиленко

Біда цей шлях напровесні. Калюжі.

Хрумтить льодок. Пронизливі вітри.

А то як вдарить ожеледь, ще гірше.

У нас в степах я так ловив дрохву.

Вона ж, дрохва, як гуска. Щоб злетіти,

їй ще й розбігтись треба, бо важка.

А голий лід — ніяк не розбіжиться.

Ковзь-ковзь... Руками брали дичину.

Павлюк

Назавтра буде ожеледь. Пришерхло.

Томиленко

Що ж, довше будем їхати у смерть.

(Над ними ніч. І чорна сфера не&а —

зірки... Волосожар... Великий Віз...)

Павлюк

А зорі які, Господи! Отак

дивився б і дивився.

Томиленко

Я не дивлюсь. Моя вже зірка згасла.

Сахно Черняк

Великий Віз... А там оно Малий...

Он срібний шлях чумацької гризоти...

І що воно, — коли ще нас взяли,

давно везуть, вже тижнів, певно, зо три,

все їдем, їдем, ідем по землі,

а мов на місці — під тим самим Возом.

Павлюк

Велике небо.

Томиленко

Або ми малі.

Сахно Черняк

Вночі везуть. І не стають обозом.

Томиленко

Щоб люди не виходили на шлях.

По селах щоб жінки не голосили.

Сахно Черняк

Та, може, воно й краще... кому як...

бо от мені не вистачило б сили.

У мене жінка... я її жалів...

Нехай таке їй і вві сні не сниться.

Павлюк

(піддав плечем, спихає його з воза)

Я що сказав? Ану тікай у ніч!

Сахно Черняк (мов не почувши)