— Ви сидiли у крiслi?

— Так.

— З вашою участю ми провели слiдчий експеримент i переконалися, як ви знаєте, що з того мiсця, де ви сидiли, добре видно плиту.

— Я не дивився на неї тодi, гори вона пропадом!

— Ви чекали кави. I вас мало б цiкавити, чи скоро закипить чайник.

— У людини, коли вип'є, швидко змiнюються бажання.

— Цiлком правильно. Крiм спраги…

Так, i Ковалю, i Спiваку було нелегко без переконливих доказiв. Це розумiли i вони самi, i, очевидно, пiдозрюваний.

— У вас немає i не може бути жодних доказiв, — повторив Павленко, — i усi вашi домисли, як кажуть, химинi кури… Так, так!

— Еге ж, — несподiвано погодився Коваль, вкрай здивувавши цим пiдозрюваного. — Прямих доказiв у нас немає. I навiть ваше зiзнання ще не приведе вас на лаву пiдсудних, якщо не знайдемо пiдтвердження вашої вини.

I Спiвак, i полковник чудово розумiли, що визнання не є "царицею доказiв", проте у даному випадку вони не могли без нього обiйтись i прагнули його мати.

— Саме так, — задоволене кивнув Павленко. — Саме так, — повторив вiн ущипливе, i жилочка на щоцi, яка уже перестала було сiпатися, ще раз смикнулася. — Якщо ви й виявили б на ручцi плити або на чайнику мої пальцi, то це теж не доказ. Я не раз i не два бував у Антона. Мiг коли-небудь i допомогти по господарству…

— Так, — погодився полковник, — на сьогоднi тiльки ми знаємо, що ви не захотiли виключити плиту, коли пальник залила вода. I ви прекрасно розумiєте: доти, поки це знаємо тiльки ми, слiдство офiцiйно звинуватити вас не може. Без переконливих доказiв ми поки що безсилi. Як вiдомо, згiдно з законом, усi сумнiви витлумачуються на користь пiдозрюваного. Але хочу, щоб ви знали i не обманювалися: я не заспокоюсь, поки не розшукаю доказiв. Якщо я не помилився у своїй пiдозрi, то повинен довести вашу провину в iм'я справедливостi вищого закону людського спiвжиття.

— Навряд чи коли-небудь знайдете такi докази, — похмурий вiдчужений погляд Павленка пожвавився. — їх неможливо знайти.

— Якщо помиляюсь — прийму будь-яке покарання. Але переконаний, що так не станеться, бо у мене, крiм окремих фактiв, ще є два серйознi спiльники.

Павленко здивовано глянув на полковника:

— Нiна?

— Нi, не Нiна. Злочин завжди залишає слiди. Навiть злочинна бездiяльнiсть. Це один наш спiльник, i ми знайдемо цi слiди, якi стануть доказами, а другий, — Коваль трохи затримався, — ваша совiсть…

Не чекаючи такого повороту, Павленко тепер не просто здивувався, а розгубився.

— Совiсть? — пробурмотiв. — Та яка ж може бути совiсть у мене, у вбивцi, як ви вважаєте? Але я не вбивця, зрозумiйте мене…

— Справедливiсть сьогоднi ще не перемогла i зло не покаране. Але все життя вас переслiдуватиме примара, спогад про злочин i страх. I ранiше чи пiзнiше ви не витримаєте: ваша совiсть подолає страх i примусить прийти i повинитися.

— Менi немає в чому винитися.

— Ну хоч би в тому, чого у той трагiчний вечiр о десятiй сорок сiм ви подзвонили до "Київгазу" i розпитували, як перекрити газ… — раптом сказав полковник. — Для чого ви це робили?

Павленко був приголомшений. Вiн забурмотiв щось, Коваль змiг розiбрати лише окремi слова: "я не знаю… не дзвонив… "Київгаз"? Який "Київгаз"…", а потiм i цей шепiт перестав злiтати з тремтячих губiв пiдслiдного.

Тим часом Спiвак вставив у магнiтофон касету. У кабiнетi пролунали новi голоси. Спочатку — жiночий: "Диспетчер слухає", потiм пiсля короткої паузи — схвильований чоловiчий, голос Павленка. Запинаючись, голос спитав: "Скажiть, будь ласка, як перекрити газ у квартирi, не заходячи до неї? Де знаходиться вентиль усього будинку?.. Скажiть, якщо до квартири проходить газ, через скiльки часу людина учадiє?" — "Ви що, п'янi? Не хулiганьте, — строго промовила жiнка, — кажiть, що трапилося? Ваша адреса?"

Почулися короткi гудки. Знову пролунав дзвiнок. Плаксивий голос Павленка промовив: "Зрозумiйте мене правильно…"

Слiдчий вимкнув магнiтофон.

— Це — копiя. Експертиза встановила, що голос громадянина Павленка, записаний пiд час нашої з вами бесiди у мiськвiддiлi, i цей, записаний на диспетчерськiй плiвцi, — iдентичнi, тобто належать однiй i тiй самiй людинi. Тепер маємо точнi аналiзатори мовлення, осцилографи, новi електронно-обчислювальнi машини, i таке зiставлення голосiв не складало труднощiв. Ви, як iнженер, мали б це розумiти… Отже, чому ви дзвонили до "Київгазу", що означало ваше запитання: "Через скiльки часу людина учадiє?" Вiдповiдайте.

— Присягаюсь, це не я, — шепотiв Павленко. Здавалося, вiн зовсiм втратив голос. — Я не згубив Антона., Зрозумiйте мене правильно…

Жалюгiдне видовище являв собою зараз пiдслiдний: блiде обличчя вкрилося червоними плямами, зiницi розширилися, губи тряслися. Руками вiн учепився у крiсло, немов боявся, що випаде з нього. Певно, для нього уся кiмната наповнилася страхом.

— Можете посадити мене, — бубонiв вiн далi, — але не я, не я… Нi, нi!!

— А хто ж? Скажiть.

— Я не знаю… не знаю… не знаю…