434] Той із Еантом стояв. І навзнак у порох на землю 435] Впав він з корми корабля, і суглоби у нього розслабли. 436] З жаху здригнувся Еант, і так він до брата промовив:

437] «Тевкре мій любий, поліг перед нами наш вірний товариш, 438] Той Масторід, що, прийшовши з Кітер, серед нас оселився 439] Й шани у нашому домі нарівні зажив із батьками. 440] Гектор убив його, духом могутній. Де смертоносні 441] Стріли твої, де лук, Аполлоном дарований Фебом?»

442] Мовив він так, той послухав, прибіг і спинивсь біля нього 443] З луком тугим у руках, сагайдак несучи за плечима 444] З гострими стрілами, й тут же почав на троян їх пускати. 445] Впав від стріли його Кліт, осяйливий син Пейсенора, 446] Полідаманта товариш, славетного сина Пантоя, – 447] Віжки в руках він тримав, приставлений бувши до коней. 448] В'їхавши ними у гущу ахейських фаланг найгустішу, 449] Гектора врадував він і троян. Та небавом самому 450] Трапилось лихо, й ніхто не прийшов ту біду відвернути. 451] Клітові ззаду вп'ялася у шию стріла велетужна. 452] З повоза впав він тоді, й понесли наполохані коні 453] З гуркотом повіз порожній. Це зразу ж помітив володар 454] Полідамант, і перший назустріч він кинувся коням, 455] їх Астіною віддав, Протіаона синові, в руки, 456] З повозом ближче звелівши триматись і пильно глядіти 457] Коней, а сам – у лави передні назад повернувся.

458] Тевкр тоді другу стрілу проти Гектора в мідяній зброї 459] Вийняв, і січу спинив би при корабля^він ахейських, 460] Тільки б найдужчого між ворогами дихання позбавив. 461] Та не сховавсь він од розуму мудрого Зевса, що, вкривши 462] Гектора захистом, Тевкрові слави тієї відмовив. 463] Сплетену добре зірвав тятиву з бездоганного лука 464] Зевс, поки цілився той. І, блукаючи, вбік полетіла 465] Міддю зважніла стріла, і лук із руки його випав. 466] Тевкр аж здригнувся, і так тоді він до брата промовив:

467] «Горе! Якесь божество зловороже всю нашу потугу 468] Зводить нінащо! Он вирвало щойно із рук моїх лука, 469] Ще й обірвало мені тятиву новозвиту, що вранці 470] Я підв'язав, щоб часті виносити здужала стріли!»

472] «Любий, облиш свого лука спокійно лежати з тугими 473] Стрілами, раз їх знесилює бог, до данаїв ворожий. 474] Довгого списа у руки і щит захопивши на плечі, 475] Бийся з троянами сам та й інших на те підбадьорюй. 476] Як і здолає нас ворог, то не без труда він важкого 477] Візьме у нас кораблі добропалубні! Ну ж бо до бою!»

478] Мовив він так і, лук у наметі своєму лишивши, 479] Плечі покрив після того щитом собі четверошкурим, 480] А на могутнє чоло шолом він насунув добірний 481] З кінським хвостом, що над гребенем страшно вгорі розвівався. 482] Взяв іще списа міцного, окутого гострою міддю. 483] Вийшов з намету, й побіг, і біля Еанта спинився.

484] Бачачи, Гектор, що Тевкрові стали безсильними стріли, 485] Голосом дужим волав до троян і до воїв лікійських:

486] «Гей ви, трояни, й лікійці, й дарданські бійці рукопашні! 487] Будьте, друзі, мужами, шалену згадайте ви силу 488] Біля човнів глибодонних. На власні-бо очі я^бачив, – 489] Зевс учинив найславнішого мужа безсильними стріли! 490] Легко мужі пізнають могутливу Зевсову силу, 491] Чи то найвищу їм славу звитяги він з неба дарує, 492] Чи їх принижує, захисту їм не бажаючи дати, 493] Як от принижує нині аргеїв, а нам помагає. 494] До кораблів усі разом на бій! А як хто з вас поляже, 495] Смерть і загибель від стріл чи від гострого списа прийнявши, 496] Вмри без вагань! Не безславно йому, захищавши вітчизну, 497] Вмерти за неї! Дружина ж і діти живі зостануться, 498] Буде в безпеці і дім твій, і спадок увесь, як ахеї 499] Із кораблями своїми до рідного вернуться краю!»

500] Мовлячи так, він у кожному силу збудив і завзяття. 501] З другого боку й Еант до свого заволав товариства:

502] «Сором, аргеї! Тепер залишається нам – чи загинуть, 503] Чи врятуватись, біду від своїх кораблів одвернувши. 504] Чи не гадаєте пішки до рідного краю вернутись, 505] Як кораблі одбере у вас Гектор шоломосяйний? 506] Чи ви не чуєте, як заохочує воїв троянських 507] Гектор та як кораблі нам жадає вогнем попалити? 508] Не у танок-бо іти, а до бою він їх закликає. 509] Кращої бути не може тепер у нас думки й поради, 510] Як з ними руки і сили зчепити в бою рукопашнім. 511] Краще уже чи життя зберегти, чи загинути зразу, 512] Ніж у змаганнях жорстоких із ворогом слабшим так довго 513] Сили виснажувать тут, біля наших човнів мореплавних!»

514] Мовлячи так, він у кожному силу збудив і завзяття. 515] Схедій, фокеїв начальник, син Перімеда, був зразу ж 516] Гектором вбитий. Вождь піших, славетного син Антенора, 517] Лаодамант поліг од міцної долоні Еанта. 518] Полідаманта рукою був От, Філеїда товариш, 519] Зброї позбавлений, вождь хороброго війська епеїв. 520] Глянув Мегес Філеїд і кинувсь на нього; відскочив 521] Полідамант, і той не поцілив його. Аполлон-бо 522] Сину Пантоя не дав поміж воїв передніх загинуть. 523] Списом своїм утрапив він Кройсмові прямо у груди.

524] Тяжко той гримнув об землю, і зняв він з плечей його зброю. 525] Кинувся раптом на нього Долоп, досвідчений списник, 526] Кращий з бійців Лампетід славетний, народжений Лампом, 527] Лаомедонтовим сином, бурхливого повен завзяття. 528] Він Філеїда у щит посередині списом ударив, 529] Близько підбігши. Але міцний захистив його панцир, 530] Мідною вкритий лускою. Філей колись цей обладунок 531] З міста Ефіри привіз, з узбережжя ріки Селеента, 532] Від владаря Евфета як гість, у дарунок здобувши, 533] Щоб на війні від ворожих бійців його захистом мати. 534] Тож захистив од загибелі нині він синове тіло. 535] В час той Мегес загостреним списом ударив Долопа 536] В гребінь шолома його густогривого, кутого міддю; 537] Збив із шолома шишак той гривастий, і весь він на землю 538] В порох упав, яскравіючи й там своїм пурпуром свіжим. 539] Все ж, на звитягу надіючись, битись Долоп залишився. 540] Та на підмогу Мегесу поспів Менелай войовничий, 541] З списом іззаду спинившись, Долопа в плече він ударив. 542] Вістря шалене навиліт прошило його і крізь груди 543] Спереду вийшло, і ницьма він тут же на землю звалився. 544] Кинулись разом обидва – озброєння, міддю окуте, 545] Зняти з плечей його. Кревних гукнув тоді голосно Гектор, 546] Дужому став дорікати насамперед він Меланіппу, 547] Синові Гікетабна. Повільних корів у Перкоті 548] Череду пас у той час він, коли ще був ворог далеко, 549] А як данаї сюди в кораблях припливл* крутобоких, 550] До Іліона прийшов він і став між троян визначатись. 551] Жив у Пріама, шанований нарівні з власними дітьми. 552] Гектор гукнув на ім'я його й так йому став дорікати:

553] «Так, Меланіппе, й залишимо все? Невже твоє любе 554] Не ворухнулося серце від болю за вбитого брата? 555] Може, не бачиш, як шарпають онде Долопову зброю? 556] Швидше зі мною! Не личить же нам із аргеями битись 557] Здалеку, тож чи ми їх наголо переб'єм, чи високий 558] Візьмуть вони Іліон і всіх городян повбивають».

559] Мовив і рушив вперед, а за ним тоді й муж богорівний. 560] А Теламоній Еант підбадьорював лави аргеїв:

561] «Друзі, будьте мужами і в серце вкладіть собі сором. 562] Тож один одного завжди соромтесь у битвах жорстоких. 563] Сором хто має, той більше рятується, ніж загибає. 564] Хто ж утікає, ні слави для того нема, ні рятунку».