357] «От досягла ти свого, велеока володарко Геро! 358] В бій прудконогого ти навернула Ахілла! Здається, 359] Ніби сама породила ти довговолосих ахеїв».

361] «О, ти жахливий, Кроніде! Яке-бо ти слово промовив! 362] Часом і смертному щось замислить на іншого можна, 363] Хоч він і вмерти повинен, і задумів наших не знає. 364] Як же то я, що найвищою серед богинь величаюсь, 365] Двічі шановна – з народження свого і тим, що твоєю 366] Звуся дружиною, – ти ж і безсмертних під владою маєш, – 367] Як я могла б, на троян гнівлячись, їм не коїти лиха?»

368] Так між собою тоді про все це вони розмовляли. 369] В дім до Гефеста тим часом Фетіда ввійшла срібнонога, 370] Зоряносвітлий, нетлінний, з домів небожителів кращий, 371] В мідну оселю, що сам для себе поставив кульгавий. 372] Біля ковальського міха, спітнілий увесь, метушився 373] Він, поспішаючи двадцять триніжників мідних скінчити, 374] Щоб біля стін поставить в спорядженій добре кімнаті. 375] Ще й золоте коліщатко до кожної ніжки пристроїв, 376] Щоб на зібрання безсмертних самі вони легко в'їжджали 377] І поверталися потім у дім, що очі вбирає. 378] Майже готові були вони, тільки лишалось гарненькі 379] Вушка пристроїть, – готуючи їх, він вбивав у них цвяшки. 380] Тої пори, як трудивсь він над цим, все продумавши тонко, 381] Ув опоряджений дім Фетіда ввійшла срібнонога. 382] Вийшла назустріч до неї в блискучій намітці Харіта, 383] Гарна собою, – їй мужем був славний митець незрівнянний. 384] Взявши за руку й назвавши ім'я, вона так їй сказала:

385] «З чим, довгошатна Фетідо, прийшла ти до нашого дому, 386] Бажана гостя шановна? Не часто у нас ти бувала. 387] Далі заходь, щоб могла гостинно тебе я прийняти».

388] Мовлячи так, у дім повела у богинях пресвітлу 389] Й посадовила її у срібноцвяховане крісло,

390] Гарно оздоблене, ще й подала їй під ноги підставку. 391] Потім Гефеста вона, славетного майстра, гукнула:

393] Відповідаючи, мовив їй славний митець на всі руки: 394] «Справді прийшла до нас гідна пошани богиня могутня, 395] І [То врятувала мене із біди, коли з неба упав я, – 396] Скинула мати мене безсоромна, втаїти хотівши 397] Те, що кульгавий я. Лиха тоді я багато зазнав би, 398] Коб не Фетіда безсмертна до лона мене пригорнула 399] Та Еврінома, дочка Океану, що світ обпливає. 400] Дев'ять я років кував їм усякі прикраси коштовні – 401] Пряжки, зап'ястя та застібки гнуті, сережки й намиста, 402] Сидячи в гроті глибокім. Навкруг Океан обпливає 403] Світ весь у пінних нуртуючих хвилях. Не знав там про мене 404] Жоден з богів невмирущих і жоден із смертного люду, 405] Лиш Еврінома з Фетідою, ті, що мене врятували. 406] Нині прийшла вона в дім наш, і я пишнокосій Фетіді 407] Маю свій борг за життя урятоване гідно сплатити. 408] Отже, постав перед нею тепер частування гостинне, 409] Я ж тим часом і міх відкладу свій, і всяке начиння».

410] Мовивши це, закульгав від ковадла свого вогневладний 411] Велет, лиш литки тонкі під тілом страшним миготіли. 412] Міх від огню він одсунув ї, все позбиравши начиння, 413] Що майстрував ним, сховав у срібну шкатулку дбайливо, 414] Губкою потім обличчя й обидві руки собі витер, 415] Грубу й міцну свою шию та груди свої волохаті. 416] Потім, хітон одягнувши і палицю взявши грубезну, 417] Вийшов у двері, кульгаючи. Поруч із ним поспішали, 418] Наче дівчата живі, дві служниці, із золота куті. 419] Мали і розум у грудях вони, і мову, і силу, 420] І від безсмертних богів усякої праці навчились. 421] Поряд з володарем так поспішали вони, а він ледве 422] Дошкутильгав до Фетіди, що в кріслі блискучім сиділа. 423] Взявши за руку й назвавши її на ім'я, він промовив:

424] «З чим, довгошатна Фетідо, прийшла ти до нашого дому, 425] Бажана гостя шановна? Не часто у нас ти бувала. 426] Що ти бажаєш, скажи? Тож серце здійснить закликає, 427] Якщо здійснити я можу, якщо взагалі це здійсненне».

429] «Чи хоч одна, о Гефесте, з богинь, що живуть на Олімпі, 430] Стільки зазнала гіркої гризоти у серці своєму, 431] Скільки послав лиш одній мені тяжкого горя Кротон? 432] З-поміж усіх нереїд лиш мене підкорив він людині, 433] Сину Еака Пелеєві, й мужове ложе терпіла 434] Я проти волі своєї. Пригнічений старістю злою, 435] В домі лежить він своєму. Та інша є в мене турбота.

436] Сина мені породити й зростити дав Зевс, між героїв 437] Найвидатнішого. Виріс він, наче той пагонець юний, 438] Я-бо плекала його, як рослину в саду на осонні, 439] До Іліона послала його на човнах крутобоких 440] Битись з троянами. Та вже не стріну його я ніколи, 441] Більш не повернеться вже він ніколи до рідного дому. 442] Поки на світі живе він і сяєво сонячне бачить, 443] Знатиме й горе, й на поміч до нього прийти я не в силі. 444] Дівчину ту, шо в дарунок йому присудили ахеї, 445] Вихопив силою в нього із рук володар Агамемнон. 446] Смуток за нею труїв йому серце. А воїв ахейських 447] Аж до човнів одтіснили трояни і виходу в поле 448] їм не давали. З благанням до сина звертались аргейських 449] Воїв старійшини й гойні дарунки йому обіцяли. 450] Хоч він одмовився сам їх тоді од біди захищати, 451] Та, Патроклові давши свої одягнуть обладунки, 452] В битву послав його, війська великий загін спорядивши. 453] От цілий день вони билися там, біля Скейської брами, 454] Й місто взяли б того дня, якби Аполлон на Патрокла, 455] Що завдавав тоді лиха троянам у лавах передніх, 456] Смерть не послав, бойову приділивши для Гектора славу. 457] Тож до твоїх я колін припадаю, чи зволиш моєму 458] Коротковічному синові щит із шоломом зробити, 459] Панцир міцний, наголінники гарні, до них приладнавши 460] Й пряжки. Його обладунок згубив йому вірний товариш, 461] Вбитий троянами. Сам він лежить із засмученим серцем».

463] «Будь бадьоріша! Хай серця твого ці думки не турбують. 464] О коли б міг я від смерті жахливої так же укрити 465] Сина твого, коли доля настигне його невблаганна, 466] Як спорудити озброєння можу йому, що із смертних 467] Кожен, хто тільки побачить його, дивуватися буде?»

468] Мовивши так, залишив він Фетіду й до кузні вернувся. 469] Зразу ж міхи скерував на вогонь і звелів працювати. 470] Всі вони разом – аж двадцять було їх – задихали в горна 471] Різноманітним диханням, що сильно вогонь роздувало, 472] Й допомагали то швидше кувати, а то повільніше, 473] Як того волив Гефест, щоб виконать працю найкраще. 474] Міді незламної й олова досить він в полум'я кинув, 475] Цінного золота й срібла додавши. Ковадло велике 476] Він приладнав до підставки ковальської міцно, в правицю 477] Молот узяв величезний, тримаючи в лівій обценьки.