— Я нічого не думаю, пане президенте, якщо треба впіймати Телесія за два тижні, то я зроблю це! — крижаним тоном відрапортував Котигорошко.

— Чуєш, Вишнеславе, — полагіднішав президент, — подейкують, що цей Телесій емігрував у Атлантиду, і вони надали йому політичний притулок. Якщо так, то його не дістанеш. Треба придумати версію на цей випадок.

— Ми знайдемо злочинця Телесія, де б він не був, — не підтримавши президентового примирливого тону, холодно сказав Котигорошко, — де б він не був, хоч на дні океану, хоч у космосі, хоч і на Північному полюсі, за два тижні його буде заарештовано!

Саме під час цієї розмови у Котигорошка відбулась кардинальна зміна поглядів на життя, на владу і на долю. Це ж оцей по суті бандит, який злочинним шляхом (я ж знаю, як) став президентом України, буде вирішувати мою долю?! Та хто він, зрештою, такий?! Гм… А чи не час уже з користю для себе скористатися із тієї страшної таємниці, яку заповів мені вмираючий Яблуненко? Але спочатку треба злапати їм цього Телесія, треба показати цим нікчемам-тріумвіархам свою силу. А там побачимо…

У кабінет, постукавши, ввійшов один з Котигорошкових заступників сотник Полотняк.

— Дозвольте, пане полковнику?

— Є нові відомості про Телесія, сотнику?

— Поки що нема, але ми вислідили одну з його прихильниць, журналістку Ярину Савойську. Вона у Львові…

— Так, — закричав Котигорошко, — я забороняю вам стежити за цією особою! Категорично забороняю! Ви зрозуміли, сотнику?

Переляканий Полотняк, який ніколи ще не бачив свого начальника навіть збудженим, не те що таким лютим, стояв струнко, білим, як полотно, обличчям виправдовуючи своє прізвище.

— Йдіть готуйте групу захоплення. Завтра вранці я вам дам точну адресу місця, де переховується Телесій. Залізу ще в один борг до астрального лихваря. Йдіть, сотнику, а про журналістку Савойську забудьте.

Опівночі Котигорошко провів ритуал. Ні, він не викликав собі на допомогу якогось доброго чи злого духа, не малював пентаграм у колі на підлозі, власне, це не був ритуал у традиційному сенсі. До ритуальних дій можна було зарахувати хіба комплекс вправ, які допомогли мозкові інтенсивніше запрацювати. Після приведення своєї свідомости у відповідний стан Котигорошко ковтнув і запив водою велику, завбільшки, як біб, червону з білими цятками пігулку. Ліг на канапу, заплющив очі і почав мандрувати інформаційною мережею своєї підсвідомости, підключеної до астральної всесвітньої бази даних. Працював він у режимі пошуку. Шукав Телесія. Ось вони, голубчики — пророк зі своїми десятьма апостолами вечеряють чим Бог послав. А що їм цього вечора послано? Смажену рибу, хліб і вино, як водиться. А де це вони пригрілися? Так, Україна, Львів, вулиця Яреми Вишневецького, 17. Є!

Наступного дня пополудні всі інформаційні агенції України розповсюдили урядовий прес-реліз, в якому йшлося, що після успішного завершення надзвичайно складної операції однією із спецслужб затримано громадянина Телесія, підозрюваного у скоєнні низки тяжких злочинів. Із співучасниками. Суд відбудеться через кілька тижнів в одному з міст України.

Президент Вернидуб зателефонував полковнику Котигорошку і подякував за службу. Котигорошко у відповідь буркнув щось незрозуміле, потім президент оголосив йому, що суд і страта (а саме до цієї міри покарання, мабуть, засудить цього злочинця чесний і непідкупний, гуманний і справедливий український суд) відбудуться у Чернівцях. На Котигорошкову службу покладається охорона судового процесу і виконання вироку. Є якісь запитання, генерале, кавалере… якого ордена ти ще не маєш, Вишнеславе?

— Список орденів, яких я ще не маю, я вам пошлю електронкою, пане президенте, а звання мені присвойте відразу «генерал-хорунжий», перестрибнувши через перший генеральський чин. Чомусь мені два срібні тризуби на погонах більше пасують, ніж один. А я за це вам розстріляю цього Телесія.

— Ні, — несподівано сказав президент, — його не будеш розстрілювати, йому належить інша, більш екзотична кара.

— Яка, пане президенте?

— Каменувати!

—Що?

— До того ж, генерале, весь хід страти буде транслюватися телевізією на цілий світ.

— Гаразд, пане президенте, але я ставлю одну умову.

—Яку?

— Я сам і мої підлеглі будемо одягнуті у спеціяльну енквізиторську уніформу.

— Домовились.

У Чернівцях у приміщенні міського суду розпочався процес над Телесієм. У місті з'явилося багато журналістів, а ще більше озброєних людей в уніформах усіх силових структур України — армії, поліції, ТАДЕПО (ці були у цивільному), а безпосередньо злочинців та приміщення суду охороняли вояки у незнаних досі строях. Вони були у чорних комбінезонах без знаків розрізнення, лише на рукавах мали червоно-чорно-білу емблему зі знаком «павук» та абревіатурою «НКВЗ». Але не це було умовою Котигорошка щодо особливостей зовнішнього вигляду енквізиторів, — з-поміж інших силовиків ці виділялися тим, що були у чорних глухих масках!

— Викрутився чортів Горох, — прошипів президент Вернидуб, коли побачив перший телевізійний репортаж із Чернівців про судовий процес над Телесієм, – чистеньким хоче залишитися.

Вранці перед початком останнього судового засідання, на якому мало бути оголошено вироки Телесію та його поплічникам, ад'ютант повідомив Котигорошкови, що до нього проситься якась дівчина.

— Яка ще дівчина? — скипів Котигорошко, попиваючи міцнющий чай у своєму кабінеті у чернівецькій штаб-квартирі НКВЗ.