Богдан оглянув погодився. Нова!

Тейлор заховав пр'ну "за пазуху" футболки:

– Про все розповмо полсменам... Ох, диви, лоскотно... Сподваюсь, вони скоро прибудуть. Хоч би тямущих прислали, а не якихось там "нспекторв Лестрейдв".

– Навряд, - кисло посмхнувся Лисиця.
– Лестрейд без Холмса - вже й не Лестрейд. А Маестро на остров, на жаль, нема. Вн би з усм швидко розбрався. Навть не докуривши трубки...

– Нчого не вдмо, - усмхнувся поет.
– Хба що помрмо...

– Це точно, - погодився Богдан.
– Майже врш... Та навть мряти з ситим шлунком краще...

– Який глибокий натяк...

– Отож...

27 вересня 1993 року, острв Авг, 15 год. 16 хв.

У дверях ресторанчика фейсом до фейса зустрлися з мадам Брссон. Вд не вяло примними парфумами. Пд правим оком Богдан розгледв обриси великого синця, що ледь-ледь проглядали крзь старанно накладений крем. Жнка встигла надягти нову сукню, що показувала шикарнсть того, що пд нею, здавалася ще красившою. Як це й вдаться? Краса ма бути постйно новою. Мабуть, саме так розум Крстн.

Поет узявся знову за улюблену зброю:

скльки б рокв не вдмряно мен

Розбйницею-долею мою,

Ти надихатимеш поета на псн.

На честь твою з них я навесн

Акордв врш зтчу алею.

– Якщо це про мене, - щиро дякую, - вдповла Крстн, але очкуваного ефекту вд врша н поет, н Богдан не побачили. Жнка залишалася сумною.

– Мате чудовий вигляд.
– Лисиця пднс комплмент несподваним букетом. Але вгледвши, як за спиною Крстн вирс завжди розгнваний Отелло, пошкодував.

– Облиште, - розчаровано мовила мадам Брссон.
– Няк комплменти не втшать мене.

– Що трапилось?
– напружився Богдан. Про себе ж подумав: "Невже нова непримнсть? Чи не забагато х для одного дня? Чи, може, мадам Брссон побиваться за небжчиком? Скидалось на те, що мж ними починався роман. Це й закономрно. Обо ж красив. Хоча... При чоловков не виказала б туги. Та ще й такому, як Альбер... Приховувала б. Що ж бентежить цю "французьку королеву"?".

– А ви нчого не чули?
– Жнка засмучено похитала головою.
– Альбере, поясни. Ти зумш краще.

Богдан засумнвався, але став натурником для уважност.

Мсь Брссон набундючився й пдйшов ближче.

– Так, друз, - похитав головою, вдчуваючи, як його вага зроста.
– Сталося велике лихо. Може, навть, страшнше за перше.

– Ще одне вбивство?!
– вирвалось у Тейлора. Саме це здавалося йому страшншим за смерть Лукаса.

– Краще б уже вбили когось, - дловито почав Брссон, але зрозумв, що ляпнув дурницю, занадто пзно, тому закнчив теж уголос, - нж таке... Як же ми тепер... Як Робнзон Крузо?

"Ну вн телепень, - подумав Богдан, - Крстн зробила б це краще. Та й чути з вуст красун будь-яку страшну новину не так моторошно. Навть про кнець свту". А вголос запитав:

– Про що це ви?!

– А що тут не ясно?
– розсердився Альбер.
– Хтось зпсував радостанцю. Розтрощив усе сокирою. тепер ми вдрзан вд свту. Вд цивлзац. Хоч рятуйте кричи!

З'ясовувати, що спльного у цього недотепи з цивлзацю, Богдан не став. Тепер ним верховодило нове бажання: знайти вдповдь на питання "хто як?".

– Якби знати, хто та падлюка, я б його надво розламав.
– Альбер вимовив це так ршуче, майже скрегочучи зубами, що сумнви навть не подумали народитись. Вн точно зробить саме так. Заважа одне: невдомо, "хто та падлюка".

То он воно що?! Радостанця... А це й справд халепа. хоч до Робнзона м далеченько, перспективка посмхалась не така вже й весела. Але найголовнше - полця. Чи встиг Казандзакс повдомити про вбивство? Якщо н, то... Життя ста все цкавшим. воно, це життя, - невблаганна реальна реальнсть.

Нехтуючи правила, Лисиця з Тейлором швидко рушили до радостанц. До господарських будвель. Що вона там - знали з великого плану територ, вившеному в хол "Прер". Щоб дстатися туди, слд подолати бльшу вдстань, нж маршрут "кмната - ресторан". Але яке це тепер мало значення? Богдан шов - майже бг - попереду. Поет мряв вдстань довгими кроками, рухаючись слдом. Але разом - потужна сила.

Дорогою зустрли спочатку "Гойко Мтча", а потм двох "ветхих ддкв", як по черз здивовано провели поглядом "цих двох божевльних".