– Ти менi снишся, правда?

Анс не встигла кивнути головою на знак згоди, як за спиною пролунав голос Вар:

– Що трапилось? Хто це такий?

Невiдомий пiдвiвся на лiктях, поводячи очима.

– Ви знепритомнiли?
– спитала Анс, обома руками пiдтримуючи його за плечi.- Де ваш човен?

– Я з "Iкара"...
– кволим голосом промовив юнак.

Вар сплеснула руками:

– З "Iкара"?.. З космiчного корабля?..

– Так.

Анс допомогла йому сiсти. Значить, це один iз тих двох, яких вона бачила на екранi телевiзора. Ну, звичайно!

– Знiмiть скафандр... Ось тут застiбка, так...

Дiвчата пововтузилися з тим скафандром, поки зняли.

– Мене зовуть Пол...
– Космонавт поворушив ногами, руками.

– А мене - Вар. Подругу кличте Анс.

– Я щасливий...

– Ми вас бачили по телевiзору!

– А де ж мiй напарник?
– з тривогою спитав Пол.

Дiвчата оглянулись: нiде нiкого й нiчого.

– Як же це... Невже загинув?..

– А як вам пощастило?
– спитала Вар.

З допомогою Анс Пол стояв, трохи похитуючись.

– Як пощастило? Це мене й самого цiкавить...

– Я вже здогадалась!
– вигукнула Вар.
– Дельфiни!

– Не пам'ятаю. Коли метеорит... Вiд удару "Iкар" розколовся, як горiх... А де мiй шолом?

Круглий, з прозорою передньою стiнкою шолом лежав за один крок вiд них.

– Це дельфiни вас врятували!
– знову вигукнула Вар.
– I сюди допровадили.

Пол, незграбно переставляючи ноги, пiдiйшов до води i справдi побачив дельфiнiв. Розумнi тварини, певне, зрадiли, бо закружляли, аж збурунили тиху бухточку.

– Вони вас вiтають, Пол!

– А хто ж зняв шолома?
– обiзвалась Анс.

– Хiба не ви?- спитав Пол.

– Нi. Коли я пiдiйшла, вiн лежав вiддалiк. Та я i не зумiла б зняти.

– Цiкаво...
– задумливо промовив космонавт. Пiдвiв голову, посмiхнувся.
– Ну, як би там не було, тепер я у вашому полонi!

– Я за човном!
– Вар кинулась у воду i, швидко вимахуючи руками, попливла за скелю.

– Менi треба зв'язатися з Центром космiчних польотiв...

Пол почав розпитувати, чи далеко звiдси телеграф, телефон.

– Оце подiя...
– радiла Анс.
– А кажуть, чудес не буває!

– Бувають, бувають, люба моя наречена.

– Наречена?
– спалахнула дiвчина.

– Так, наречена. Перед польотом я дав собi слово: перша дiвчина, яку побачу, приземлившись...
– Вiн хотiв поцiлувати її, але Анс вiдхилилась.

Почувся хуркiт мотора - до пляжу наближався човен.

– Сiдайте!
– покликала Вар.
– Пливемо! Це сенсацiя столiття!

Анс i Пол пiдiйшли.

– Тут є ще одна сенсацiя, - з ледь помiтним сумом у голосi вимовила Анс.
– Пол поклявся, що перша дiвчина, яка побачить його пiсля польоту, стане його нареченою.

Вар так i застигла з розтуленими губами, помiж яких бiлiли мiцнi зуби.

– Ну, i ти ж перша побачила його! Якби Пол не був непритомний, то й вiн би першою побачив тебе...
– Подивившись на розгубленого космонавта, Анс додала: - Виходить, ви по праву належите їй, адже так?

– Якщо так - значить так, - знизав плечима космонавт i нiяково всмiхнувся.

Наче за помахом чарiвної палички, маленьке, нiчим не примiтне приморське мiстечко того ж вечора прославилося на весь свiт.

"Дельфiни врятували космонавта!.."

"Пол живий i здоровий!.."

"З орбiти - на Землю!.."

Ефiр огортав планету сувоями радiохвиль.

"Пол не тiльки зберiг собi життя, а й зустрiв гарненьку наречену!"

"Контакт з цивiлiзацiєю дельфiнiв..."

Зграї вертольотiв прилетiли до мiстечка. Морськi лайнери стали бiля нього на рейдi. Катери i яхти облiпили причали. Журналiсти, фотокореспонденти i просто цiкавi заповнили готелик, понаставляли намети. Людство хотiло почути i побачити чудом врятованого космонавта. I воно побачило його того ж вечора. Передача йшла "з мiсця подiї" - на мiльйонах голубих екранiв з'явилося обличчя Пола. Космонавт силкувався бути веселим, але це йому не вдавалося: думка про товариша болiсно стискувала юнаковi серце.

Всупереч сподiванням, прес-конференцiя Пола не була цiкавою. Як не старалися кореспонденти, якi б запитання не ставили, Пол не мiг розповiсти нiчого сенсацiйного.

– Чи встиг Дiн надiти шолом?

– Не знаю. Катастрофа сталася блискавично.

– Вашi вiдчуття при падiннi в атмосферi?

– Якi там вiдчуття? Я був непритомний...

– Чи на велику глибину ви занурились, коли вас пiдхопили дельфiни?

– Не пам'ятаю точно...

I отак з годину. Потiм на екранi з'явилися Вар i Анс. Дiвчата розповiли, як дельфiни допровадили їх у бухточку Мiсячної скелi, А потiм Анс сказала: