Звiльнившись вiд Еолиних обiймiв, Нескуба сiв у своє крiсло бiля командного пульта, i тiєї ж митi пролунав його наказ:

– Кожному зайняти своє мiсце! Стартова готовнiсть...

Усiх наче вiтром здуло. Без метушнi й гамору екiпаж кинувся по мiсцях. Через кiлька секунд на "Вiкiнгу" стихло, принишкло. Здавалося, навiть осцилографи, повирячувавши свої зеленкуватi очi, нашорошено дослухалися: коли ж воно станеться?

Якщо експеримент удасться i Трансформатор проб'є тунель у гравiтацiйному полi, "Вiкiнг" рiзко шарпнеться вперед i помчить, неначе кулька з цiвки пневматичної рушницi. Годин з двiстi такого лету - i корабель буде на волi. О, тодi вони вже пильнуватимуть!

Нескуба сидiв у нервовому зацiпенiннi, але мозок його працював чiтко, немов добре налагоджена електронна машина. Перед ним на пультi один по одному спалахували зеленi сигнали - знак готовностi секцiй, вузлiв, пристроїв. Зелене сузiр'я тiшило капiтанове око, знiмало нервове напруження. На екранi вiн бачив, як спускаються з поверхнi корабля фiзики та iнженери, вiдзначив їхнi злагодженi рухи. "Молодцi, з витримкою, - промайнула думка. Такi не розкиснуть, не вiдступляться, боротимуться, доки б'ється серце". Кинув погляд на оглядовий екран - бездонне провалля космосу вiйнуло холодком небезпеки. Фiзично вiдчув, що падає в цю холодну, жахливу прiрву, заповнену мороком. Аж здригнувся i вже хотiв вимкнути екран. "Чи не починається агорафобiя?* - стривожився.
– Ще чого не вистачало!" Змусив себе дивитися в безкiнечний простiр, де оковi не було за що зачепитися, - жодної цятки! I почуття страху швидко зникло. Корекцiя не потрiбна, корабель i так зорiєнтований дюзами в бiк падiння.

______________ * Агорафобiя (мед.) - боязнь простору.

На запитливий погляд старшого фiзика Хоупмана, який зайняв своє мiсце бiля пульта, Нескуба спокiйно кивнув: можна починати.

Фiзик простяг руку до щитка i взявся за рукоятку рубильника. Тiєї ж митi почало меркнути i незабаром погасло освiтлення по всьому кораблю, зупинилися численнi електромотори, побутовi та всякi допомiжнi прилади: енергосистема "Вiкiнга" пiдключилася до Гравiтацiйного трансформатора.

Це була кульмiнацiйна хвилина експерименту, i хто б змiг визначити напругу, яка охопила тут кожного в чеканнi невiдомостi! Адже ось зараз, цiєї митi вирiшується їхня доля: чи каменем падати в безодню, чи птахом випурхнути з неї...

"Вiкiнг" шарпнувся вперед, це добре вiдчули всi, хто сидiв бiля командного пульта, - їх притиснуло до спинок крiсел, i в скронях зашумiла кров. Та не встигли вони зрадiти, як цей короткий рух припинився, нiби наткнувшись на м'яку, але неподатливу стiну. У перший момент натиску вона увiгнулася, але не пiддалася, Трансформаторовi просто не вистачило потужностi. Згодом новi розрахунки покажуть, що на той час навiть у сто разiв бiльша потужнiсть не допомогла б - сила тяжiння була занадто велика.

Хоупман поглянув на капiтана i схилив голову. Не дивлячись на щиток, висмикнув рубильник з гнiзда. Вони обидва зрозумiли: це - поразка, страхiтлива катастрофа, вiдвернути яку несила.

Нескуба ще не отямився, коли Лойо Майо мовчки поклав перед ним кiлька фотографiй. "Знову зi своєю хмарою..." - подумав з досадою i вже хотiв одсунути картки, бо хiба зараз до цього? Та астроном притримав їх рукою.

– Нi, ви погляньте. Бачите Еолу... тобто Гуллiвера?

– Ну, бачу. То й що?
– в голосi капiтана чулося роздратування.

– А на цiй ось нема. Нескуба стрепенувся:

– Нема? Нащо ви менi тут ребуси пiдсовуєте?

– Це не ребус, а ще одне iсторичне вiдкриття, - поважно промовив молодий астроном.
– Нам пощастило сфотографувати покриття космiчної хмари темним об'єктом. Ось тут, погляньте, Гуллiвер знову визирнув!

Болючий спазм перехопив капiтановi горло, i йому забракло повiтря.

– Це ж... виходить, що...

Лойо Майо докiнчив за нього:

– Це ота сама гiпотетична чорна дiра. Колапсуюча зiрка. I ми її зафiксували вперше в iсторiї. Жоден астроном Землi...

Нескуба примружив очi i холодно спитав:

– А чи усвiдомлюєте ви, що це означає для нас?

Лойо Майо знизав плечима:

– Це вже iнша тема, капiтане.

– Ну, що ж, вiтаю вас з вiдкриттям.
– Капiтан гiрко посмiхнувся. Шкода тiльки, що його не можна передати на Землю, людство ним не скористається. Новина загине разом з "Вiкiнгом"...

На астронома це, здавалося, не справило нiякiсiнького враження.

– Ми ще нiчого певного про такi об'єкти не знаємо, - сказав спокiйно. А зараз у нас є можливiсть познайомитися з чорною дiрою...

– На жаль, є, - вставив капiтан.

– I було б безглуздо не скористатися цiєю можливiстю, адже так?

– Цiлком слушно, - хитнув головою Нескуба.
– Ми будемо продовжувати...

– Це ваш обов'язок, Лойо Майо!
– вже твердiшим голосом сказав капiтан, а сам подумав: "От у кого треба вчитися витримки!"

3

Уже вкотре Алк уперто намагався замiряти дiаметр квiтки, але зiв'ялу пелюстку нiяк не вдавалося розправити на решiтцi. "Прокляте тяжiння, - думав Алк, - це воно її поморщило, квiтка ж тендiтна... Колись у двадцятому столiттi на Суматрi росла гiгантська квiтка, яку назвали на честь ученого, що натрапив на неї в джунглях, - Рафлесiя Арнольдi. Дiаметр її сягав метра, i то було справжнє диво. Ця ж...
– Алк знову окинув сумним поглядом зiв'ялi пелюстки.
– Ця має не менше п'яти метрiв! Новий вид, можна б назвати Космiчна Алка. Можна б... На очах гине, i нiчого не вдiєш. У невагомостi вона росла корiнням угору, тепер же її бiологiчний годинник зовсiм розладнався, i така пишна квiтка пожухла... I все це Нескуба... Через нього "Вiкiнг" потрапив у таке скрутне становище. Скрутне?
– сам собi заперечив. Аби ж то скрутне... Катастрофiчне!"