Василь Бережний
Ох, цi телепати...
I.
– От навiжений - знову завiв! I нащо такi мотоцикли роблять? Реве, як трактор!
– Так це ж гоночний, хiба не бачиш?
Сєва пiдвiв голову, на якiй виблискував шолом, озирнувся, але нiкого поблизу не було. Що за дивина? Та й як би вiн мiг почути цей дiвочий голос в такому ревищi?
– Та вимикай же, бовдуре, голова трiскає!
Сєва заглушив. Скинув рукавицю, потер пальцями чоло. Мотоцикл в порядку, а от голова... Звiдки цей голос? Адже вiн виразно чув: лементувала якась дiвчина, точно - дiвчина! I гукала до нього, ну, звичайно, вiн один тут з мотоциклом...
Спантеличений Сєва задер голову й подивився на густий каштан, що розкинув над ним вiти, немов дiвчина могла бути там. Нiчого не побачивши, окрiм лапатого листя, зiтхнув, узявся за кермо i вивiв мотоцикл з двору, не запускаючи мотора. I тiльки на дорозi налiг ногою на педаль. Пiд кулеметний трiск хлопець думав: чи справдi було, чи, може, здалося? "Вимикай... голова трiскає!" Чув же, виразно чув...
Наступного дня, здибавши на перервi свого друга Едика з п'ятого курсу, вiдвiв його в дальнiй кiнець коридора i по секрету розповiв:
– Розумiєш, учора завiв свого "Ягуара", прослуховую, мотор реве, як звiр, коли якась дiвчина просить: "Це ревiння менi заважає, припинiть, будь ласка".
– Чи ти ба, яка нiжна особа!
– реготнув Едик.
– Наша, з автодорожнього?
– Та в тiм то й рiч, що не знаю.
– Чому ж не познайомився? Чи не гарна?
– Не мiг я познайомитись, її не було.
– Ти ж кажеш, говорила..
– Та говорила, голос приємний, а її самої не бачив.
Едик зареготав:
– Ну, ти штукар, Сєвка! Вона що - невидимка? Чи, може, то якась пташка обiзвалася людським голосом?
Сева знизав плечима:
– Кажу ж тобi - чув, отак, як оце тебе.
Едик перестав смiятися, окинув товариша уважним поглядом, поклав йому руку на плече:
– Слухай, а ранiше з тобою нiчого такого не було? Не причувалось?
– Нi.
– Не привиджувалось?
– Нi.
– I голова не поболює?
– Та нi, я цiлком здоровий, недавно i медогляд пройшов.
Едик помовчав, а тодi знову вискалив зуби:
– Отож, якби ти не їздив сам, а посадив кралечку та в обнiмку... Отодi не причувалися б дiвочi голоси! Та ти не хмурся, знайдемо твою невидимку.
Домовились пiсля занять пересвiдчитись, чи справдi iснує такий феномен, а заодно й покататись. Та Едиковi кпини зiпсували Сєвi настрiй, хлопець уже шкодував, що похвалився гострому на язик товаришу. I кожного разу отак - що йому не розповiси, одразу висмiє тебе, зобразить якимось дурником, недотепою. Треба буде... А що треба, Сєва й сам не знав, якось так складалось, що Едик завжди верховодив. Може, що вищий на зрiст? Ну, то й що? Сєва струснув головою, щоб одiгнати "дурнi думки" i зосередитись: лектор саме пояснював конструкцiю автомобiля без коробки швидкостей.
...На Київ опустилося золоте крило надвечiр'я, коли хлопцi пiдвели свої мотоцикли до густолистого каштана.
– Тут я стояв, - сказав Сєва.
– Ану ж давай запустимо!
– Едик обвiв поглядом лоджiї сусiднього будинку.
– Чи обiзветься?
Разом заревiли обидва мотори, рiзкi стрiляючi звуки вдарили по будинках, заповнили простiр аж пiд самiсiньке небо. Едик щось крикнув Севi, але той не розiбрав. Зате голос дiвчини почув:
– О, вже їх двоє... Ну й телепнi! Ти чи ви припините нарештi?
Сєва миттю заглушив, нiяково позирнувши на товариша. Той також вимкнув.
– Чого так швидко?
– Ображається...
– Сєва подивився на будинок.
– Хiба ти не чув?
– Нi. Окрiм ревища мотора, нiчого не чув.
– А вона обiзвалася зразу. Просить припинити.
– Слухай, а може, ти краще припиниш розiгрувати мене? Вигадав таке...
Цiєї саме хвилини з парадного вийшов чоловiк у бiлому халатi, одразу видно, що лiкар, i попрямував не до машини медичної допомоги, а до них. Сєва тiльки глянув, так i здогадався, про що буде мова.
Лiкар уважно подивився на мотоциклiстiв i тихо, якось довiрливо сказав:
– Тут одна хвора дiвчина... втiм, вона вже одужує...
– Та, що не любить мотоциклiв?
– прохопився Сєва.
– Їй потрiбна тиша, розумiєте, її нервово-психiчний стан...
– Я так i подумав, що вона нервова, - закивав головою Сєва.
– Тiльки що лементувала.
– Лементу я не чув, - здивовано глянув на нього лiкар.
– Бачив тiльки, як болiсно скривилося її лице, коли загурчали мотори. Вона в цей час вiдпочиває на лоджiї.