– Нi в якому разi!
– твердо наказав Оам.
– Спiймати живими!

– А навiщо, ваша добрiсть, послали Онол?

Головний наглядач, поглянувши в отвiр, отерп: його нiжна, його люба красуня побiгла до того проклятущого космодрому! Безрозсудна, чого вона туди бiжить?

– Ваша добрiсть, то чому...

– Ви цього не зрозумiєте, - сердито перебив Головний наглядач. Не мiг же вiн сказати, що й сам не тямить, чому Онол побiгла вiд нього, свого володаря i благодiйника! Засопiвши, наказав: - Рушаймо туди, i нехай сяє Вершина Мудростi!

Два десятки машин, спокiйно переставляючи свої металевi "ноги", рушили в бiк мовчазного космодрому. Пологий схил був недалеко - он уже Онол збiгла на нього!
– квапитися нiчого. Бойовi "павуки" розосередилися, щоб охопити з усiх бокiв дiлянку. Iдуть i йдуть. Та чомусь гiрський вал як був недалеко, так i лишався, наче вони топталися на мiсцi!

Оам засопiв i поглянув на хронометра. Здається, вже минуло не менше двох годин, як вони рушили вслiд за Онол, а не просунулись уперед i на один крок. Чи, може, прилад зiпсувався? Чи в нього макiтриться в головi од голоду?

– Ваша добрiсть...
– почувся шепiт Старшого охоронця.
– Мiй зiр, ваша добрiсть...

– Зiр, зiр!
– перебив його Оам.
– Чого топчетеся на мiсцi? Чи машини одночасно попсувались? Тодi вилазьте i - пiшки!

Охоронцi повискакували з кабiн i почали мiсити пiсок. Було добре видно, що вони посуваються вперед, бо їхнi триноги одразу ж лишилися позаду, рухалася тiльки машина його добростi, i вони старалися не вiдставати вiд неї. Iшли досить швидко, але тiнi пересувалися ще швидше - тепер вони темнiли праворуч. Все ж до схилу було так само далеченько.

"Певне, божеволiю...
– подумав Головний наглядач.
– Хоча б оце Онол... I як же вона змогла дiстатись туди, а ми ось топчемось i топчемось на мiсцi? Туманiє голова..." Його добрiсть затягнув сизими перетинками очi й вiдкинувся на спинку сидiння.

Iз зацiпенiння його вивiв шепiт Старшого охоронця:

– Ваша добрiсть... Чи ви бачите, ваша добрiсть?

Оам вiдслонив очi i застогнав. Перед ним був той самий пiвнiчний вхiд до пiдземелля, вiд якого вони вранцi рушили в пустелю. Приголомшений до краю, вiн сiпнув за важiль i зупинив апарат.

Онол пiдбiгла до ажурної мачти, важко хекаючи. Вхопилася за метал своїми нiжними руками i, задравши голову, закричала:

– Рятуйся! Швидше злазь, Аре, вони вже близько!

Ар не вiдповiдав. Це злякало дiвчину. Адже вона добре бачила крiзь кришталь його обличчя.

– Чуєш, Аре! Мерщiй тiкай! Це я, твоя Онол, чуєш!

Мовчанка.

Дiвчина безпорадно озирнулася навколо - ген там побiля якоїсь цилiндричної споруди жовтiє апарат, але нiкого нiде не видно! Що ж тут дiяти? I вона подерлась на мачту. Терпли руки, страх забивав подих, а вона лiзла й лiзла.

На верхнiй панелi, як на полицi, лежав, неприродно вигнувшись, юнак. Авжеж, це - Ар. Вiн вчепився в якийсь цилiндрик, певне, боїться впустити.

– Любий...
– прошепотiла Онол, бачачи, як його ламає, скручує, кидає навзнак якась невiдома сила.
– Що з тобою, любий?..

Обличчя в нього перекошене стражданням, i пекучим болем.

– Не можна сюди... Злiзь! Не можна... Я зараз, зараз...

Онол злякалася ще дужче. Сяк-так злiзши додолу, сiла на пiсок i почала ждати. Що ж, певне, так уже записано в Книзi Буття: не бути їй з коханим. Тодi силою вiдiрвали її вiд Ара i тепер... Ось-ось з'являться на пагорбi грiзнi триноги цiєї бездонної бочки, i все.

Але триноги не з'являлися. Минала година за годиною, а їх не було!

Тодi Онол побiгла до узгiр'я, зiйшла на вершину i побачила... самi пiски пустелi. Де ж вони подiлись?

Ар, поволi спустившись iз мачти, лiг на пiску.

– Я знав: ти прийдеш...
– тихо говорив вiн лежачи.
– Неповторна моя, найкраща!

– Я так злякалася, коли побачила тебе... А де вони всi подiлися?

– Зараз вони коло пiдземелля.

– А як вони там опинилися?

Ар вказав на сiрий цилiндрик:

– Цей прилад... як би тобi пояснити?.. викривлює простiр.

– Справдi?

– Справдi, у фiзичному розумiннi. Це наш винахiд. Тiльки ним важко працювати...

– Я бачила...
– Онол схилилася до його обличчя i тернулася щокою його щоки.
– Вони до нас не доберуться?

– Сподiваюсь, нi.
– Юнак пiдвiвся i кивнув у бiк стартової естакади: А закiнчимо ракету, шугнемо в космос!

– У космос?

– На третю планету.

– А там же, кажуть, жахливi умови...

– Сподiваємось здибатись iз мислячими iстотами.