Йоганна Браун, Гюнтер Браун
ПОМИЛКА СКУЛЬПТОРА В ГАРМОНОПОЛIСI
Оповiдання
Переклад з нiмецької О.Логвиненка
Спершу треба розповiсти про те глибоке враження, справжнiй шок, що його пережили мешканцi Гармонополiса, коли одного ранку в торговому центрi на Одеонплац у холодильниках не знайшли нi ковбаси, нi м'яса. I хоч електронне табло показувало, що холодильники наповненi, однак усе з них було викрадено, i про це свiдчили кiлька обгризених кiсточок, якi валялися тут-таки, на викладенiй керамiчними плитками пiдлозi. Перевiрили електронiку, але вона працювала справно, а в ланцюгу постачання вiд м'ясокомбiнату до холодильних шаф не виявилося жодної прогалини.
Ось уже 172 роки в мiстi не траплялося злочинiв, навiть дрiбних. Отож дверi торгового центру, як i взагалi всi дверi в мiстi, люди вже давно звикли на нiч не замикати.
На численних зiбраннях постало питання про те, чи не позамикати тепер дверi. Однак цю пропозицiю громадяни мiста одностайно вiдхилили, незважаючи на небезпеку, що злочинець, один раз уже скориставшись їхньою довiрою, спробує проникнути в незамкненi дверi знову. Детально говорили про те, чи не страждає злодiй душевним розладом. Психiатр д-р Гермштедт обстоював це припущення так: є релiкти свiдомостi, що прориваються несподiвано, мов iз темної глибини, про яку не здогадується навiть сам злочинець. Цi релiкти, якi дрiмають глибоко на днi, вночi можуть раптово прокинутись i виступити на поверхню. Вiд цього не застрахований нiхто. Та коли їх виявити, вони пiддаються контролю.
Всi до одного жителi мiста заявили про своє бажання пройти обстеження. Але д-р Гермштедт нагадав, що науковi методи аналiзу ще не дають змоги виявити глибиннi релiкти з цiлковитою певнiстю.
Отож гармонополiсцям не залишалося нiчого iншого, як сподiватись, що цим єдиним пограбуванням холодильникiв той глибинний потяг удовольниться. Однак д-р Гермштедт зауважив, що за його даними, почерпнутими, правда, тiльки з книжок, така злочинна релiктова схильнiсть тяжiє до повторення. Проте й на його думку, всi дверi в мiстi, зокрема й дверi торгового центру на Одеонплац, слiд i далi залишати незамкненими.
Кiлька днiв минуло без пригод, поки вночi з недiлi на понедiлок м'ясний вiддiл на Одеонплац виявився порожнiй, а на пiдлозi знов валялися кiстки та ковбаснi шкiрки.
Цього разу шок тривав довше. Подумати тiльки, майже два сторiччя ми не знали злочинiв, i раптом - на тобi! У всьому мiстi схвильованi люди тiльки про це й говорили. Вагончики монорейкових дорiг, що з'єднували будинок з будинком, збилися з усякого графiку руху, бо пасажири в них за суперечками забували вчасно натиснути кнопку. В кожного, хто приїздив до мiста, викликали подив численнi гурти людей перед будинками, на площах, нервовi жести, заклопотанi обличчя. У ресторанах вiдвiдувачi гронами обсiдали один столик i забували їсти й пити, а в школах учнi вставали з-за навчальних комп'ютерiв i збивалися зграйками по кутках.
Свiтло в будинках тепер горiло до пiзньої ночi, а альтанки для закоханих у парках стояли порожнi.
Раз у раз зринала думка про те, чи не пора позамикати всi будинки Однак гармонополiсцi казали, що до цього вони нiколи не звикнуть. Бо замкнути щось - то замкнути самого себе. А це однаково, що скалiчити собi душу.
Надто вразливi люди, особливо молодь, гаряче заявляли, що скорiше накладуть на себе руки, нiж замкнуть вiд сусiдiв свої дверi.
А старшi люди не бажали нiчого замикати через те, що до цього не звикли. Мовляв, нашi домiвки були завжди вiдчиненi, i ми житимемо так i далi, навiть якщо в нас украдуть геть усе.
Гармонополiсцi сходилися на думцi, що недовiра принижує людську гiднiсть. Отож торговий центр на Одеонплац i далi стояв незамкнений, не охороняли його i вночi, бо нiкому несила було взяти на себе ганебнi обов'язки сторожа. Як - пiдглядати за своїми сусiдами? I Цим пiдозрювати їх у злодiйствi?!
Так народився вислiв: *"Хто пiдозрює в злодiйствi iншого, той сам злодiй"*.
Повсюди з великим схваленням публiчно зачитували хвалебну передову статтю, в якiй писалося про моральне здоров'я громадян, що вiдмовилися замикати дверi, "...шпигувати, звiвши комiр, десь у темному кутку торгової зали на Одеонплац, немов брудний детектив з бульварних романiв дев'ятнадцятого сторiччя, - це, може, навiть гiрше, нiж коїти сам злочин".
Передова посилалась на силу духу, яка подолає злочин. Упевненiсть газети не могло похитнути й те, що тепер кожної третьої ночi м'ясний вiддiл торгового центру на Одеонплац виявлявся порожнiм. Стаття безтурботно запитувала: "Що нам з того? Ми досить багатi i щодня можемо наповнювати тi смiхотворнi холодильники знов. Нехай злодiй вдавиться тими ковбасами та м'ясом! Ми на це тiльки посмiхатимемось. Ми не пiддамося на провокацiю. Крадiй не дiждеться того, на що розраховує, i колись йому доведеться все ж таки здатись. А якщо вiн кине красти? Не кине, то й не кине. Як уже й пiдкреслювалось, наповнювати пограбованi холодильники у нас є чим!"
Душевний спокiй громадян мiста похитнувся, коли програмiст фруктової крамницi на Гаупталлее повiдомив, що вночi хтось пожер усi банани, а також майже всi землянi, волоськi та лiсовi горiхи. Банановi шкурки та горiхове шкарлупиння купами лежало на пiдлозi, i це, як писали газети, стало причиною нещасливих випадкiв, особливо для старих та немiчних людей.
Тепер слiд було сподiватися, що крадiжки пiдуть одна за одною. На зборах мунiципалiтету спалахнула суперечка про те, чи варто й далi пiсля таких подiй тримати дверi незамкненими. Бiльшiсть депутатiв стояли на тому, щоб громадяни, незважаючи на все частiшi пограбування i в усе нових мiсцях, не дали себе спровокувати. Хтось ставить пiд сумнiв здоров'я нашого духу, нашу мораль. Але ми на це не пiддамося!