– - Де-де?!
– - в один голос перепитали брат i сестра.

– - В сузiр'ї Дракона!
– - повторив Мiнiмакс.
– - Там, де ми всi живемо. От ви, люди, живете на Землi, в Сонячнiй системi. А ми, дракони, мешкаємо на планетi Драконiї, яка знаходиться у сузiр'ї Дракона. Це -- найменша планета сузiр'я, вона дуже схожа на Землю. Ми там досить давно оселилися, хоч iнкубацiйний перiод виведення з яєць та пiдростання ми досi проходимо на Землi. Я вже казав: драконячий рiд походить iз Землi.

– - От тепер зрозумiло!
– - полегшено зiтхнув Олег.
– - Але все ж поясни: от ти щойно вилупився з яєчка, то звiдки ти стiльки знаєш?

– - Необхiднi знання нам переходять у спадок через гени вiд попереднього дракона. Ти чув про генетичний код?

– - Щось чув...
– - вiдказав Олег, бо й справдi чув вiд тата про це. Гени -- такi невидимi штуки, якi передаються дiтям вiд батькiв, тобто успадковуються. I саме завдяки генам, генетичному коду, дiти мають чи то мамин колiр очей, чи то ходу батька, а то й характер та зовнiшнiсть бабусi чи дiдуся. Одне слово, гени -- рiч могутня, хоч i невидима. Без генiв, як то кажуть, -- i не туди, i не сюди...

– - Максику, -- лагiдно звернулася до дракончика Лiзка: вона вирiшила називати його скорочено, -- ти забув розказати про свою планету.

– - Нiчого я не забув, -- вiдповiв Максик.
– - Просто я дуже зголоднiв, бо вiд народження ще й рiсочки в ротi не мав.

Брат i сестра винувато заметушились у пошуках чогось їстiвного. Великих запасiв на дачi, ясна рiч, не було -- адже вони вже мали сьогоднi вертатися додому: завтра -- до школи. Та все ж у шафцi над плиткою Олег знайшов пiвпачки вiвсяної крупи "Геркулес".

– - Годиться?
– - показав вiн пачку дракончиковi.

– - Смакота!
– - вигукнув той, прочитавши назву.
– - Ми, дракони, полюбляємо все, вiд чого можна стати здоровим i дужим. А тут сама назва -- "Геркулес" -- натякає на силу. Давай!

– - Доведеться трохи зачекати, поки звариться.

– - Та вже потерплю, -- погодився дракончик, видряпався по Лiзчинiй нозi й сховався в невеличкiй кишеньцi на її фартушку.

– - Ой!
– - усмiхнулася мала й погладила Максика.
– - Тепер ти вже не просто дракон Мiнiмакс, а кишеньковий дракон!

Мiнiмаксовi назва сподобалась, i вiн нiжно потерся вушком об Лiзчин пальчик.

А Олег налив у каструльку води i ввiмкнув газову плитку. Та полум'я над конфоркою ледь пурхнуло -- i щезло. Хлопець покрутив туди-сюди ручку -- дарма!

– - Все, -- зiтхнув вiн.
– - Газ у балонi скiнчився.

– - Пусте!
– - мовив Мiнiмакс i вистрибнув з кишеньки.
– - Де тут у вас плитка пiдключається?

Олег показав.

– - Та-ак, -- мовив дракончик, знiмаючи шланг з порожнього балона.
– - Запалюй сiрник!
– - наказав Лiзi.

Мала запалила сiрник i чекала.

– - Тепер сунь сюди!
– - роззявив рожеву пащу дракон.

– - Обпечешся!
– - зойкнула Лiзка й вiдвела руку.

– - Кому кажу -- сунь!
– - розсердився Мiнiмакс.
– - Нам, драконам, вогонь -- як вам шоколадне морозиво!

Лiза обережно наблизила палаючого сiрника до пащi дракончика, i той довгастим, наче в справжньої ящiрки, язичком лизнув полум'я, солодко замружився, а тодi ухопив шланг вiд плити у пащу i крiзь зуби гукнув:

– - Жапаюй конфойку!

Олег не дуже вiрив, що з цього щось вийде, але ввiмкнув конфорку -- i вона запалала веселим вогником!..

Вже за кiлька хвилин вiвсянку можна було подавати на стiл.

– - Ну як?
– - хитро примружився Мiнiмакс, коли виплюнув уже непотрiбний шланг.

– - Генiально!
– - вигукнули брат i сестра.

– - Тодi -- до столу!
– - скомандував дракончик i перший помчав до будиночка.

Бiдолаха, мабуть, так зголоднiв, що мчав, не розбираючи дороги, i з усього розгону буцнувся головою у дверi, на яких висiло мамине улюблене дзеркало.

Дверi гойднулися, Мiнiмакс м'ячиком вiдскочив вiд них -- i вчасно! Тої ж митi дзеркало на секунду зависло в повiтрi, а тодi з веселим дзенькотом брязнуло об землю.

– - Ой!
– - сплеснула руками Лiзка, забувши, що тримає тарiлки для кашi. Зрозумiло, що й тарiлки лише дзенькнули об землю i розсипалися на скалки, перемiшавшися з уламками дзеркала.

– - Що ж тепер буде?!
– - схопився за голову Олег.

– - А що?
– - здивувався Максик.
– - У мене все в порядку, не хвилюйтеся. Голова -- спасибi генам!
– - цiлiсiнька. Адже вашi богатирi так нагатили моїм предкам голови, що тепер моя може витримати будь-якi удари.