Креня нiчого не помiтив, бо Iзольда таким самим скорботним голосом пообiцяла:

– - Згода, Кренечко, вiдпишу. Тiльки потiм, пiзнiше.

– - Е нi! Якщо писати -- то зараз, або, -- Креня розправив крила, -- я негайно лечу до Крутивуса.

– - Куди! Стривай!
– - злякалася Iзольда.
– - Пишу! Уже пишу!
– - Вона схопила пом'ятий паперовий аркушик, олiвець i сiла до столика. "Напишу, аби вiдчепився, -- подумала Iзольда.
– - А потiм... потiм викину!.."

Вона розгладила папiрець i пiд диктовку птаха написала:

ЗАПОВIТ

Всi грошi, що належать менi, добровiльно вiддаю

Товариству по охоронi природи -- на утримання диких птахiв.

Iзольда Сократiвна

– - Ну що, радий?
– - спитала Iзольда, коли Креня двiчi уважно перечитав написане.
– - А тепер хай папiрчик полежить поки що ось тут.
– - Хазяйка вiдкрила шухляду й глибоко засунула свiй заповiт.
– - От скiнчаться квiточки на продаж, продам курочок своїх i все оце добро, -- Iзольда обвела рукою своє майно, -- додам вирученi грошi до тих, що є, тодi все й перекажу твоєму улюбленому Товариству. Хай пiдгодовує бiдолашне птаство.

Креня не дуже вiрив їй, але був спокiйний: про шухлядку, де лежав заповiт, вiн знав дещо таке, про що Iзольда i не здогадувалася...

Раптом почулося жалiбне чи то попискування, чи то стогiн.

Вони кинулись у другу кiмнату, де полишили непритомного Мiнiмакса, i побачили, що дракончик ворушиться i здивовано клiпає повiками.

– - Де... я?..
– - кволим голосочком спитав Мiнiмакс, коли побачив над собою незнайому жiнку з птахом.

– - У справжнiх друзiв, -- вiдказала Iзольда i взяла дракончика в руки.

– - А де Лiза й Олег?
– - поцiкавився Мiнiмакс.

Вiн ще досi почував себе страшенно гидко пiсля курiння, тож вiдразу заприсягнувся яйцем, з якого вилупився на свiт, нiколи в життi бiльше не торкатися тютюну в будь-якому виглядi!

– - Вдома вони, де ж їм бути! Але зараз до них не можна, -вiдповiла Iзольда, бо ще не придумала, як обдурити Мiнiмакса, i пiдшукувала вiрогiдне пояснення.

Аж тут хтось щосили загрюкав у вхiднi дверi.

Iзольда заметалася по кiмнатi.

– - Ой, Максику, тобi треба негайно сховатися!

– - Чому? Вiд кого?

– - Потiм поясню!
– - вiдмахнулась Iзольда.
– - Там таке сталося, таке-е-е!..
– - Раптом на очi їй трапив пилосос "Вихрь". Вона пiдбiгла до нього й наказала Максику: -- Сюди!

Дракончик прочитав назву -- "Вихрь" -- i не став заперечувати: адже вихори, тайфуни, бурi та смерчi -- драконяча стихiя! Мiнiмакс спритно зiстрибнув з рук Iзольди у темну посудину пилососа i почув, як над ним клацнула кришка.

8. ТОВАРИШ ВАСЯ

Коли Лiза нарештi перестала плакати й докладно розказала про все, що сталося, поки Олег бiгав за прокатним котом, брат розсердився не на жарт.

– - Невже ти не могла потерпiти диму? Адже терпiла, коли тато курив! Чи взагалi забрала б у Максика сигарети.

– - Вiн так просив, так просив...
– - виправдувалась жалiслива Лiзка i знов була зiбралася плакати. Та Олег, як то кажуть, змiнив гнiв на милiсть.

– - А в садку добре шукала?
– - поцiкавився вiн.

– - Та я кожну травиночку обдивилася, навiть малину облазила! Ось, поглянь!
– - показала вона братовi подряпанi литки.

– - Треба зеленкою намазати, -- стурбувався Олег, -- а то ще зараза яка причепиться.

Вiн знайшов в аптечцi пляшечку з зеленкою, наквецяв вiд душi Лiзчинi подряпини, не забуваючи сильно дмухати на них, а тодi спитав:

– - Ти кажеш, сусiдка натякала на озеро?

– - Ага. Казала, що ящiрок там -- хоч греблю гати.

– - Слухай!
– - Олег ляснув себе по лобi.
– - А не мiг Мiнiмакс гайнути туди?

– - Звичайно, мiг!
– - зрадiла Лiзка.

– - Тодi там i треба його шукати, -- вирiшив Олег.
– - Ходiм!

– - А товариш Вася?
– - завагалася сестра.

– - Нiчого, якось обiйдеться, -- запевнив брат.
– - Може, вiн i не такий страшний, як кажуть.

Олег ухопив сестру за руку, й вони побiгли до озера, яке охороняв загадковий i грiзний товариш Вася.

Коли показався курiнь, де мешкав сторож, брат i сестра притишили ходу i далi вже скрадалися, мов справжнi iндiанцi в розвiдцi.