– Але ж маргарин iде не тiльки на бутерброди!
– зауважив Тiм.
– У нас його i в печиво клали, й у страву, й смажили на ньому.

Аж тодi барон зацiкавився:

– То в вас, виходить, маргарин правив i за смалець, i за олiю, й за масло, еге?

Тiм кивнув головою:

– По-моєму, в самому нашому завулку за день споживалось не менш як пiвцентнера маргарину.

– Цiкаво, - промимрив Троч.
– Дуже цiкаво, пане Талер! Обхiдний маневр iз маргарином i виграш простору на масляному ринку. Майже генiально! Але як це зробити?

Барон поринув у задуму, аж згорбившись на своєму сидiннi. Тiмовi це було до речi, бо вiн саме задивився вниз. Там у зморшках-долинах гiрської країни тяглись iз рiзних кiнцiв каравани вiслюкiв, що прямували до одного мiсця - певне, до селища, де був базарний день. Пiлот вiв лiтак навмисне, задля хлопця, зовсiм низько, так що Тiмовi досить виразно видно було погоничiв тих вiслюкiв. Звiсно, обличчя видавались йому просто свiтлими цятками, з вусами чи без, отож вiн мiг судити про людей тiльки з їхнього одягу, а той одяг був, як на його погляд, такий чудернацький, що люди нагадували йому скорiше дивовижних заморських звiрiв iз звiринця. Звичайно, це була нiсенiтниця; якби тi люди були поголенi, пiдстриженi та вбранi, скажiмо, так, як убиралися люди в Тiмовому рiдному мiстi, то хлопець i не вбачив би в них нiчого незвичайного, крiм хiба трохи темнiшого кольору облич. Та чи можна вимагати вiд чотирнадцятирiчного пiдлiтка, несподiвано завезеного в чужий край, щоб вiн зразу ж склав собi правдиву думку про нiколи не бачений народ? А втiм, на прикладi Салех-бея Тiм мав дуже швидко переконатися, що не слiд надто поквапливо судити про нових знайомих та iншi народи.

Той Салех-бей якраз виїхав верхи на конi з маслинового гайка, коли лiтак приземлився на рiвнiй, як стiл, гiрськiй долинi й Тiм перший вийшов iз нього. Троч привiтав вершника по-арабському, надзвичайно чемно. Вклоняючись, барон шепнув хлопцевi:

– Це великий комерсант i ватаг єзидiв. Вiн учився в вашому рiдному мiстi. Зараз вiн заговорить до вас по-нiмецькому. Поводьтесь iз ним шанобливо, вклоняйтеся низько.

А Салех-бей уже обернувся до хлопця, i той добре-таки знiяковiв. На цьому бородатому дiдовi було таке вбрання, що Тiм лиш помалу розрiзнив його окремi частини: сорочку, куцинку, каптан, iще один каптан - верхнiй, строкатий широкий пояс, обмотаний круг живота, а поверх усього - халат, такий, як носять жiнки. З-пiд халата виглядали шаровари. Все те було вельми барвисте; в барвах переважала iржаво-червона. Темне Салех-беєве обличчя було худорляве, однак не зморшкувате. З-пiд кошлатих чорних брiв дивилися блакитнi очi.

– Ви, юначе, напевне, й є той славнозвiсний спадкоємець, що про нього пишуть усi газети, - промовив вiн на диво чистою нiмецькою мовою.
– Вiтаю вас i зичу вам благословення божого.

Старий уклонився, й Тiм вiдповiв поклоном. Хлопець спантеличився ще дужче, бо ж цей чоловiк, що зичив йому благословення божого, був вождь легендарних поклонникiв диявола. До того ж, у цiй химернiй постатi, що нагадувала Тiмовi манекен iз паноптикуму, як видно, таївся вельми освiчений чоловiк. Мiж подобою й дiйснiстю була така велика рiзниця, як мiж восковою квiткою й живою трояндою. Оце й збентежило хлопця. Але вiн давно вже навчився приховувати свої почуття. I Тiм чемно вiдповiв старому:

– Дуже радий познайомитися з вами. Барон багато розповiдав менi про вас. (Це, звичайно, була неправда, але Тiм тепер часто чув такi гречнi брехеньки й наслiдував їх, коли треба.)

До замку вони поїхали у великiй чотириколiснiй каретi, запряженiй парою коней. Салех-бей їхав поряд верхи й розмовляв iз бароном по-арабському,

Коли карета об'їхала маслиновий гайок, перед ними показався замок, що стояв на вершку положистого пагорба.

Замок той був справжня почвара, цегляна химерiя з зубчастими вежами на даху та драконячими пащами на кiнцях ринв.

– Не подумайте, будь ласка, що це я побудував таку гидь, звернувсь до Тiма барон.
– Я просто купив цей замок готовий у однiєї витребенькуватої англiйської ледi, бо менi подобається цей куточок землi. А парк насадив уже я сам.

Той парк, що спускався по схилу терасами, був опоряджений на французький лад. Дерева, пiдстриженi в формi конусiв, кубiв та куль, саджались, певно, пiд циркуль та лiнiйку - такi рiвнi були алеї й такi круглi клумби. На кожнiй терасi вони утворювали iнший рисунок. Дорiжки були посипанi червоною рiнню.

– Як вам подобається парк, пане Талер?

Тiм, що йому отака пiдстрижена природа видавалася просто безглуздою, вiдповiв:

– Добре розв'язана задачка з геометрiї, бароне!

Троч засмiявся.

– Ви висловлюєте своє несхвалення в дуже чемнiй формi, пане Талер. Мушу визнати, що ви чудово розвиваєтесь.

– Коли така молода людина не каже навпростець того, що думає, вона розвивається погано, - озвався зi свого коня Салех-бей. Вiн вигукнув те дуже голосно, щоб перекричати торохтiння колiс.

Троч вiдповiв йому по-арабському - досить рiзко, як здалося Тiмовi.

Вершник змовчав. Вiн тiльки подивився на хлопця довгим, замисленим поглядом. А невдовзi попрощався й швидкою риссю поїхав попiд пагорбом у напрямку далеких гiр.

Дивлячись йому вслiд, барон сказав:

– Розумна голова, але страшенний моралiст. Вiн вичитав iз закордонних газет, що я видав могилу пастуха Алi за свою, а сам обернувся на свого нiбито брата. Вiн про все мовчатиме, але вимагає, щоб я спокутував той грiх, побудувавши його єзидам новий храм. Видно, не минеться послухатись.