– - Ви мене образили!

– - Я?! Та нi вам i нiкому про вас жодного поганого слова не сказав.

– - Для чого слова? Мене роздягли - i це значить не образили?! Ми гордi люди! Ми з негiдниками не дружимо!..

Крутнулась i пiшла геть. Отакої!..

Того самого дня, опiвночi спускався я пiшки з сьомого поверху, бо лiфт вiдключили, до чергової. Роману було погано iз серцем i вiн попрохав мене зателефонувати до невiдкладної.

Коли ми з черговою, дебелою Фаїною, додзвонились, зрештою, до медикiв, настав менi час тьопати, нi, звиняйте, це сьогодня тьопаю, а тодi -стрибати!

I наздогнав я десь мiж другим i третiм поверхами нашого марксиста -Мiхаiла Iвановiча Зарбабова. Цей головатий недомiрок зосереджено ступав на засмiченi сходинки. На його коротких нiжках були чистенькi домашнi капцi з помпончиками.

Вiн вже влiпив менi трiйку з марксизму. I її завiзували i вiн не мiг її виправити на двiйку, тому я не був коректний до його русофiльської мiмiкрiї i нагадав йому про це дуже чемно:

– - Добрий вечiр, вельмишановний Мiкаеле Оганесовичу!
– - Вiн аж шарпонувся. Ну я не став називати ще й Зарбабяном, а просто спитав -- Що сталося? Ще хтось вам не здав iспит?

– - А ну вас! Таке скажете! Iду до Р-- ої, хай вона негайно закриє вiкно! I негайно припинить!

– - А чого їй закривати вiкно? I що вона має припиняти?

– - Тому що вона танцює!

– - Та хiба тiльки вона одна танцює? Та нехай собi танцює!

– - Ще чого не вистачало?! У мене дiти, син i дочка! Їм з вiкна все видно!.. Вони все бачать!..

– - Господи, -- кажу я.
– - Так не тiльки ж Р-- на танцює! Там бiля лiфта справжнiй танцмайданчик влаштували.

– - Та як ви не можете зрозумiти -- вона гола танцює! Їй затвердили диплом -- от вона й влаштувала кардебалет на радощах... Залiзла на стiл i танцює.. I штори, ви уявiть собi, не закрила!..

Менi не стало повiтря, вiд смiху менi аж живота спазмами взяло. Я спинився i плакав вiд смiху.

Зарбабов подивився на мене з такою люттю, що, якби знов була його сила, я мав би з марксизму одиницю.

– - I чого ви смiєтесь?!!

– - Михайле Iвановичу. (Пожалiв я його мiмiкрiю.) Це я над своєю помилкою смiюсь... Їй-богу!

Не знаю, чи повiрив цей кавказький марксист моїй божбi, але слухати мене не став i, видряпавшись на майданчик четвертого поверху, швиденько потупотiв по коридору.

ТАЄМНИЦЯ

Тодi вся спiлка тулилась в кiмнатах-закапелках на другому (i останньому) поверсi старосвiтського будиночку на площi Калiнiна (а перед тим -- Думська площа, а ще була площею Жовтневої революцiї, а тепер -- Майдан Незалежностi).

Щосереди та п'ятницi, по роботi, у холi спiлки малювали натуру. У закутку ставили два щити для об'яв -- роздягалка готова. Будь ласка -роздягайтесь i марш голяка на подiум. Ентузiасти приходили заздалегiдь, щоб зайняти добре мiсце.

Вiдвiдувачi цього рисувального збiговища подiлялись на ентузiастiв -серед них найславетнiший -- славний блаженний Сергiй Отрощенко; "золотарiв" -- (тепер їх називають "вуаєристами" -- (вони не стiльки малювали, скiльки ковтали слину вiд споглядання жiночої наготи); i випадкових клiєнтiв, часто навiть на пiддаттi, як от добрий рисувальник Тарасенко. Одного разу навiть з'явився вальяжний Микола Петрович Глущенко (клiкуха в системi НКВД -"Ярема"). Стояв пiд стiною, щоб нiхто не зазирнув. Вiн i коли пiдраховував, що i за скiльки в нього купили з чергової виставки, так само ставав у глуху оборону, щоб нiхто не мiг зазирнути в його записну книжку.

Натура була головним чином жiноча, хоча траплялась i чоловiча.

Була одна особливiсть у поведiнцi натури -- чим була гiрша модель, тим вона акуратнiше приходила на сеанси.

Т. Я. проходила по першому розряду: зросту високого, блiде лице, очi зеленi, чорне волосся важко падало на тугi бiлi плечi. Любила стояти, якмога сильнiше виламавшись в талiї. Але ще бiльше любила позувати лежачи. Викрутить своє багате тiло, прикриє очi рукою, нiби вiд яскравого свiтла сафiту, i з-пiд лiктя вивчає, хто i як на її голизну вибаньчився. А як надибає якогось "золотаря", що ще й нiби випадково, просто на нього, коли мiняє позу, стегна розтулить... Добре пiддатий Тарасенко одного разу, вздрiвши такий фокус, про срамне тiло Т. Я. виголосив: "Ннну, обєз'яна..."

Зрозумiло, що Т. Я. завжди спiзнювалась i завжди через якусь неймовiрну iсторiю... Ну, звичайно ж, їй вiрили, вибачали i чекали... Бо вона таки добре позувала. Позувала i в iнститутi. Якось Мобуту менi жалiвся, що вона позичила в нього зi стипендiї та й по тому... Я ж не можу поскаржитись на неї, бо не мав з нею нiяких стосункiв.

Отож зрештою, про справу. Я спiзнився того разу i прогавив кульмiнацiю подiї. Але менi детально про все розповiв старий Шамович. Вiн приповзав ранiше всiх, не дивлячись на свою серцеву задуху. Потiм вiн i старостою був нашої студiї, коли цей будинок на площi зламали i ми малювали в однiй iз кiмнат худфонду на подвiр'ї зруйнованого Михайлiвського монастиря.

Як на диво, Т. Я. прийшла ранiше, навiть ранiше деяких ентузiастiв. А тут якраз почали збиратись члени спiлки на засiдання секцiї. Прийшов i "Спiвак". Деякi уточнення -- "Спiвак" невеликого зросту, руденький, з великими залисинами, очi блакитнi, виряченi. Мав сильний i чистий голос. Особливо вражаюче в нього виходило, коли на повну силу легень у нiчному парадному спiвав арiю Рiголетто iз словами: "Партiзани, iсчадьє ада, спрятать куда успелi?.."

Т. Я. стояла в купцi ентузiастiв i розпускала чернуху про те, як вона потрапила в авiацiйну пригоду. "Спiвак" пiднявся у спiлку i, побачивши Т. Я., привiтався з нею. Вона не вiдповiла. Вiн вдруге привiтався. Тодi Т. Я. зовсiм вiдвернулась вiд "Спiвака". Тодi вiн смикнув її за руку i вже в лице їй: "Ти чого не хочеш зо мною розмовляти?.." Т. Я. вишкiрилась: "Та пiшов ти!.." -- i врiзала "Спiваковi" по пицi...