Володимир Винниченко
Чорна пантера i бiлий медвiдь
П' са на чотири дiї
Для украинских литер использованы обозначения: E, e - "э оборотное" большое и маленькое I, i - "i с двумя точками" большое и маленькое I,i (укр) I,i (лат) (E,e,I,i - коды 45H,65H,49H,69H)
ДIЙОВI ОСОБИ
Корнiй Каневич (Бiлий Медвiдь) - митець.
Ганна Семенiвна - його мати.
Рита (Чорна Пантера) - його жiнка.
Снiжинка.
Мулен - критик, журналiст.
Янсон
Мiгуелес
Блек
Кардинал
Сафо
Лемонь
Мiмi
Штiф
Лiкар.
Пожильцi з будинку, публiка, музики i гарсони в кафе.
ДIЯ ПЕРША
Велике атель ; в лiвiй стiнi ззаду - дверi в кiмнату Рити. Задня стiна - скляна, в нiй дверi на спiльну веранду: скло матове на зрiст людини. Трохи далi дверi в коридор. Понад лiвою стiною широка канапа, посерединi стiл для їжi. Праворуч, на самому краю кону стоїть велике, завiшене бiлим, полотно, на якому, коли його одпинають i повертають, видно фiгуру жiнки, схожої на Риту, що схилилась над дитиною. На стiнах не видно малюнкiв, тiльки рисунки вуглем або олiвцем.
В атель Ганна Семенiвна. Повна, поважна панi з добрим бiлявим лицем i розумними великими очима. Ходить обережно повз дверi, що на веранду, i з заклопотаною цiкавiстю непомiтно загляда туди. В розчиненi дверi далеко видно покрiвлi будинкiв города, а напередi фiгури людей, якi гаряче балакають мiж собою. Видно столик, на якому стоїть машинка спиртова, а на нiй вариться щось у бляшанiй риночцi. Над риночкою клопотливо пора тьс Мiгуелес - горбоносий смаглявий юнак в оксамитовому пiджацi. Видно iнодi спокiйно-флегматичну постать рудого Блека з червоними баками, виголеними вусами й пiдборiддям. Вiн ходить, заклавши руки в кишенi бурих, широких оксамитових штанiв, якi носять iтальянськi робiтники. Щось помiтивши, Ганна Семенiвна швидко йде в лiвi дверi, силкуючись, щоб її не побачили.
Зараз же за нею входить в атель Корнiй. Великий, трохи незграбний, мiшкуватий, ма довге пишне бiле волосся, як грива, лице схожее на лице Ганни Семенiвни, також з виразом доброї, спокiйної сили. Нахмурено, обома руками розчiсу волосся назад i дрiбними кроками товстих нiг ходить по атель , поглядаючи часом у дверi на веранду. Сiда на канапу. Через якусь хвилину входить Рита з веранди.
Дуже тонка, гнучка, одягнена в чорне, лице з рiзкими рисами, розвиненими щелепами; лице жагуче, майже дике i грубе, але гарне.
Рита (щiльно й з жадiбним задоволенням вдивляючись в Корнiя, пiдходить до нього. Немов здивовано говорить). Що з тобою, Нiю? Чого ти так раптово втiк? Га?
Корнiй (кудовчачи волосся, силкуючись удати байдужого). Зовсiм не втiк... Я втiк? От ма ш...
Вiн ма звичай взагалi робити рiзнi рухи плечима, руками - то тре носа, то поводить плечима, а особливо, як схвильований.
Нате вам, я втiк... Ха! От сть...
Рита. А нам всiм здалося, що ти втiк... Месь Мулен навiть сказав, що ти побiг з таким виглядом, що так i зда ться, як вибiжить бiлий медвiдь з ломакою в руках.
Корнiй (встаючи). Месь Мулен - дурень, от i все... Месь Мулен! Подума ш...
Рита (з лукаво-радiсною непомiтною усмiшкою). Ну, месь Мулен не дурень. Це вже, мiй Бiлий Медведик, трошки занадто. Месь Мулен - перш усього знаменитий критик. I коли ти на нього будеш ревiти, то вiн тебе так одрекламу , що...
Корнiй (обурено). Na![1] To що, що вiн критик, так я повинен спокiйно дивитись, як... (Спиня себе). А! Дай менi спокiй... I вже. Ма ш... Критик, як же... А, дай менi спокiй...
Рита (обережно, лукаво). Ти ревну ш?
Корнiй. Na, ма ш... От сть... Уже... Хаi Як же, розумi ться, до всякого французика. А, дай менi спокiй. Тiльки я от тобi скажу: коли тобi вже нелюбий, ти вперед менi скажи, а потiм уже що хочеш. От. А iнакше... негарно. I месь Мулен може полетiти догори ногами от туди на вулицю. От i вже...
Рита. Менi скучно... Я теж людина. Ти все з своїми картинами.
Корнiй. Ну, от. От уже скучно... (Пiдходить до полотна, машинально пiднiма й дивиться на нього, видно, як помалу заглиблю ться й забува за все).
Рита. Розумi ться. Не те, що скучно, а я не можу одна нести на собi всю сiм'ю. Дитина хвора. Чому це досi лiкаря нема ? Може, доведетьс виїхати... Чу ш, Нiю?
Корнiй. Аякже... Звичайно...
Рита. Та годi тобi.
Корнiй. Зараз, зараз... (Хутко поверта ться до Рити, пильно вдивля ться в неї, переводить знову погляд на полотно). Гмi Безумовно... Слухай, може, вже можна сьогоднi трошки попозувати? Га?
Рита (обурено). Ти сказився? Дитина хвора, а я буду з нею йому позувати?! Через тебе Лесик i хворий! Щоб ти знав!