— Отож дослідники вирішили, що помирають, і негайно вимкнули генератор. Але й потім ще кілька годин вони відчували себе цілком розбитими: в них усе чисто вібрувало — шлунок, серце, легені… А в сусідніх лабораторіях люди просто кричали, розумієш? Так діяв на них інфразвуковий “свисток”, потужність якого була в кілька сотень разів більша від потужності поліцейського свистка. І при цьому — ніяких відчутних звуків, тільки вібрація!

— Н-неймовірно!

— Але справді так. Незабаром вони випробували ще один такий свисток. Він був діаметром близько півтора метра і генерував дуже низький звук — частотою ЗО герців. Його коливань було цілком досить, щоб зруйнувати стіни лабораторії!.. Незважаючи на всі засоби перестороги, незважаючи на те, що дослідники увімкнули цей свисток тільки на “найменший” хід, регулюючи подачу стисненого повітря, — стіни лабораторії вкрилися глибокими тріщинами… От що таке інфразвук, про який ти насмілився нічого не знати, май френд, друже мій, — закінчив свою мову Олд-Бой. — Що, вразило?

Проте Богдана не треба було й запитувати. Він сидів, відкривши рота й широко розплющивши очі. Нарешті сказав:

— Н-у й діла… Ц-це справді для мене новина!

— Не тільки для тебе, а й для багатьох людей і навіть для декого з наукових працівників, — розсміявся задоволений Олд-Бой. — Тобі давно треба знати, що моя фірма не торгує залежаним товаром, хіба не так?

— А ч-чому інфразвук так руйнує все? — несміливо спитав Богдан. — Це можна зрозуміти?

— Цілком! — переможно відповів Олд-Бой. — Згадай, що проходження взагалі всіх звукових хвиль супроводжується послідовним стисненням і розрідженням повітря. Це тобі зрозуміло. Ці коливання передаються стінам будинків і людині. Що дужчий звук, то більша вібрація. А коли потужність інфразвукових коливань доходить певного ступеня, то стіни будинків починають руйнуватись, а внутрішні органи людини розриваються. Ну, звісно, до того потужність не підвищують, але все це можливо.

— Т-то навіщо роблять ці експерименти, к-коли вони можуть призвести до таких страшних наслідків? — Голос Богдана навіть тремтів од збудження.

— Для цього є багато підстав. По-перше, інфразвук є у природі скрізь. Його, мабуть, генерує все: від дверей, що ними необачно грюкнули, до морських хвиль. А всі мотори, що діють повільно? Тобто мотори холодильників, вентиляторів, автомобілів, ліфтів, — та цей список можна продовжувати без кінця. Все це — генератори інфразвуку, який поступово впливає на людину, на всі живі істоти. Можливо, є чимало хвороб, які викликає цей нечутний ворог. Вивчивши його, ми навчимося боротися з тими хворобами. Це перше. А по-друге: кожне явище може бути вороже нам — і водночас допомагати, залежно від активності його впливу. Так, мені здається, і з інфразвуком… особливо, якщо діяти складними засобами. Коли б інфразвук поєднати з ультракороткими хвилями… Але я вже надто розбалакався, — обірвав себе Олд-Бой.

— А ти х-хочеш це спробувати? — з острахом спитав Богдан.

— Хто знає… — загадково відповів Олд-Бой. Очі його мрійливо блукали по морських хвилях, стежачи, як вони котяться до берега. Видно було, що він знову поринув у свої думки, які оволоділи його уявою. І цими думками він уже не хотів ділитися з не досить обізнаним другом. Та Богдан і не наполягав. Він тільки спитав — наче мимоволі:

— І звідки ти, Олд-Бой, усе це знаєш? Наче у тебе в голові копилка якась, чи що… Я, н-наприклад, знаю те, що стосується моєї роботи… н-ну, і ще деякі речі. А ти… звідки все це в тебе?.. Адже ти вивчаєш радіотехніку, а тут раптом — інфразвук. Це вже скоріше з галузі акустики, чи що?

Олд-Бой повільно повернув голову. Здавалося, до нього поступово доходив зміст того, що сказав Богдан,

— Т-ти що, не чув мене, га? — трохи образився Богдан. — То я м-можу повторити.

— Ні-ні, — схаменувся Олд-Бой, потираючи лоба долонею, наче він щойно прокинувся зі сну. — Я чув тебе, май френд, друже мій. Що ж, акустика — теж дуже цікава річ, і я давно трохи займався нею. Адже і там, і в моїй радіотехніці є спільне. Це спільне — коливання. Правда, в радіо це електромагнітні хвилі, а в акустиці — хвилі повітря, звукові. Проте, бачиш, і звукові хвилі теж бувають нечутні… Та для тебе все це нецікаво!

— 3-зовсім навпаки, — ще дужче образився Богдан. Він навіть незграбно махнув довгими руками, наче хотів одігнати хмару комарів. — Мені с-страшенно цікаво. І я охоче допоміг би тобі… к-коли б ти захотів цього!

Олд-Бой підозріливо глянув на нього:

— Як Люка?

— Щ-що — як Люка? — не зрозумів Богдан.

Але Олд-Бой уже опанував себе. Усміхаючись, він сказав:

— Пробач, Богдане, це в мене випадково зірвалось! Я знаю, що ти дуже хороший хлопець… найкращий у нашій бригаді!

Потішений цією приємною характеристикою, Богдан ніяково одвів очі. А Олд-Бой вів далі:

— І я тобі вже справді по-секрету скажу ось що…

Богдан наставив вуха: по-секрету!

— Я давно вже мрію створити одну річ… ну, скажімо, сконструювати таку установку, що поєднувала б у собі властивості радіогенератора і інфразвукового свистка. Зараз про це довго розповідати, ми ще встигнемо згодом. Адже Сашко та Люка, мабуть, уже закінчили своє опромінення, час і тобі, і мені братися до роботи. Так?

— Т-та воно т-так, — дещо збентежено погодився Богдан.

— Найголовніше, — Олд-Бой знову озирнувся, — я приймаю твою пропозицію, якщо ти не передумав. Працюватимемо разом, олтугезер, розумієш? Згоден?

Мабуть, цього не слід було й запитувати, бо на рухливому обличчі Богдана з’явився вираз такої неприхованої радості, яка личила б скоріше школяреві, а не науковому працівникові. Та Олд-Бой і не наполягав на відповіді. Він мрійливо сказав:

— Такими коливаннями, які дасть мій генератор, електромагнітними і в той же час інфразвуковими, — я певен, можна буде робити справжні чудеса!