Подавши клопотання про відставку, Балтазар Монтего виїхав на батьківщину.

Бялицький маг-психот, що наслав одержимість, відбувся п'ятирічним ув'язненням у «Чарівності», в'язниці для чарівників. На суді він заявив, що, давши присягу деспотові Бялиці, був зобов'язаний виконувати накази без вагань, за законами воєнного часу. Навіть якщо накази порушували угоди держав і особливу клятву Аз-Зілайля, яку дають усі маги при реєстрації Колегіумом Волхвування. Деспот загинув при штурмі, а тому не міг дати свідчення: піднімати осіб королівської крові суворо заборонялося. Шкода, шкода… Інакше загиблий міг би повідати правду про амбіції психота, що бажав випробувати в бою ряд відкриттів, і давно підкорив собі зруйновану волю деспота.

Втім, це вже не мало значення.

…Анна-Марія Ялиця, вишивальниця. Бажаючи довідатися про справжні наміри нареченого, вона прийшла на прийом до авгура-віщуна. Авгур був молодий, дурний і над міру допитливий. Його цікавило, що буде, якщо, окреслюючи поле спостереження, провести жезлом лінії не з півночі на південь і зі сходу на захід, а навпаки. І чому наставник побив його до непритомності, коли він якось спробував поставити такий експеримент.

Сказано – зроблено. Авгур задовольнив цікавість, лінії доль змістилися, наречений вишивальниці вмер від сінної гарячки; Анна-Марія прожила все життя старою дівою. Авгурові заборонили приватну практику ауспіцій, але суворіше карати не стали. Зрештою, людина так щиро каялася…

…Ейрік Кетіль, маркграф Полінський. Приймаючи в гостях відомого лозоходця Раймонда Видока й помітивши, що гість випив зайвого, маркграф відмовився від пропозиції лозоходця знайти воду просто зараз, на замковому подвір'ї чи навіть у трапезній. Упертий і запальний, Раймонд втратив тяму й «відкрив жили» без належних приготувань. Замок затопило, Ейрік урятувався дивом, але синам і дружині маркграфа пощастило менше.

Раймонд-лозоходець втопився по пиятиці.

Доля розпорядилася так, що ці семеро одного разу зустрілися. Сім осіб, які постраждали від незаконних чарів. Сім звичайних людей, що не мають відношення до Високої Науки, накладання заклять чи волхвування.

І народився Дозор Сімох.

Приватний орден-невидимка, що контролює зловживання магією.

Верховний архіваріус Гувальд Мотлох по крихтах збирав відомості, сидячи в архівах, куди стікалися дані, немов павук у центрі павутиння. Скарбник Овадія Клін відав доходами й витратами Дозору, примудряючись із нічого створити щось, якого з головою вистачало на дещо. Великий магістр ордену Ейрік Кетіль брав на себе тягар відповідальності за прийняте рішення, коли сімом не вистачало єдності. Генерал Балтазар Монтего вів незримий бій армію профосів, унікальних магів-блокаторів, яких без причини згадувати не варто. Доротея Ренфрю й Анна-Марія Ялиця, високі матері-хранительки, рятували потерпілих, знаходячи в милосерді розраду й черпаючи сили. Лорд-волонтер Антек Ронцер відав пошуком і вербуванням нових членів ордену.

Капітул Дозору.

Сім станів, сім доріг, сім барв веселки.

Дворяни, ремісники, торговці, селяни, армія, жебраки, богема.

Спершу це було смішно. Дуже смішно. Приблизно так само, як монстр на ім'я «Конституційна Монархія», що оселився в Лох-Ненсисі Озерному через бунт ткачів проти короля Якобса Задумливого. Обмеження абсолютної влади? – тридцять три рази «гіп-гіп-ха-ха!» Але ж у цьому випадку йшлося не про владу і її межі. Мова йшла про Високу Науку, що пронизала повсякденне життя вздовж і впоперек, як золоті нитки пронизують парчу. Авжеж, трапляються прикрі відхилення від загальноприйнятих правил, за всім не встежиш, людина недосконала, будь то волхв, маг, кобник чи ворожбит. Але для контролю, стримування і впливу існують вчені ради Універмагів, Колегіум Волхвування, капітули лож і гільдій, що об'єднують чарівників і регламентуюють їхні дії; клятва Аз-Зілайля, даючи яку, найзапекліший некрот клянеться Овалом Небес неухильно дотримуватися «вибору двох зол» і так далі…

Є Тихий Трибунал, нарешті!

А тут якісь випадкові скривджені люди.

Багато хто сміявся навіть тоді, коли грошове забезпечення діяльності Дозору Сімох зрівнялося зі скарбницею багатого королівства. Народові – який із задоволенням точить зуб на Високу Науку без особливих причин, про всяк випадок! – приємно знати, що десь у тумані є вільні стрільці, готові заступитися. Не питаючи дозволу в монарха чи глави магічної ложі. Швидше, ніж ледащо-закон, а буває, що й усупереч йому. Є хтось, здатний винести вирок і виконати його без зайвих зволікань.

Хтось свій.

Наш.

Захисник.

Сім станів жертвували на Дозор Сімох. Сніги танули, утворюючи струмки, струмки зливалися в річку, річка живила море. Браку коштів орден не відчував. А відстежити таємну діяльність звичайних людей, не пов'язаних з Високою Наукою, шляхом відстеження сплесків мани чи зчитування мана-фактури – цього їхні супротивники-чарівники не могли.

Тому й прозвали орден невидимкою.

Незабаром ідею підтримали особи королівської крові. Негласно, нишком, про всяк випадок. Тим більше, що державній владі орден не загрожував. Швидше навпаки. Минули роки, і орден – так само негласно – підтримали глави чарівницьких синклітів. Ложа Бранних магів, капітул Колегіуму Волхвування і ректор Реттійського Універмагу – серед перших. Розумні та обережні, ці чарівники розуміли небезпеку зловживання Високою Наукою, що прагне позбутися нудних законів, правил та обмежень. Вони не заперечували, якщо над буйними головами зависне невидимий меч.

Нехай.

У разі потреби вони готові були надати Сімом будь-які консультації.

Тихий Трибунал займався вже скоєними злочинами, і то лише за наявності незаперечних доказів, а тут з'являлася чудова можливість запобігати. Мета виправдовувала засоби. Висока Наука – надто жвава конячка, щоб керувати нею за допомогою однієї вузди. Шпори також не завадять. Гострі зубчасті шпори з коліщатками.

Життя тривало.

Понад триста років Дозором керували ті самі імена. Склад капітулу змінювався, вмирали старі, народжувалася молода зміна. Але завжди, кого б не обрали в члени капітулу, це була звичайна, далека від магії людина. І завжди обраний відмовлявся від власного імені, беручи ім'я попередника.