«Байда, князь Вишневецький» Пантелеймона Куліша – це історична драма, в основі якої – сюжет з народно-історичної «Пісні про Байду»***. Після марних шукань правди в «короля», «султана» та «царя» і гірких розчарувань князь Вишневецький намагається знайти опору в силах народу, в козацтві. П’єса є відомим твором автора на історичну тематику поруч з романом «Чорна рада», оповіданням «Січові гості» тощо.
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Байда, князь Дмитрій Вишневецький.
Тульчинський Самійло, його чура, а потім побратим.
Дворяне-побратими.
Посел Московський.
Посел Турецький.
Панцерний боярин.
Козаки-нетяги.
Козаки-дуки.
Радько Гузир, на прізвище Турецький Святий.
Хома Пиндюр, на прізвище Плахта.
Ганжа Андибер, гетьман Запорозький.
Костир, безрукий козак-характерник.
Козаки-січовики, козаки-зимовчаки, козацькі чури, громадські мужі, кобзар, посланці і вістовці.
Великий візир.
Сераскир.
Капудан-баша.
Беглербек.
Замковий ага.
Княгиня Вишневецька,
Байдина мати.
Катруся, її небога.
Настя Горова, шинкарка степова.
Настина наймичка.
Сцена в Вишневці над Горинню, на степу Вишневецькому, в Цариграді, на Босфорі і в Великому Лузі.
ПРОЛОГ
АКТ ПЕРВИЙ
СЦЕНА ПЕРВА
Вишневець. Дуброва під замком.
Виходить Байда, за ним Тульчинський з кобзою.
Байда
У мене в грудях серце б'ється рівно…Султане, цісарю, королю, царю!Ваш гнів мене довіку не злякаєІ ваші милості мене не куплять.Чи жизнь, чи смерть, чи рай, чи пекло люте,Про все байдуже Байді Запорожцю.Обійме смерть він, жарко поцілує,Коралями кістяк її закраситьІ заквітчає голомозу пишно.А жизнь – мов оковитої горілкиКоряк жемчужно-бульбашної вип'є…Чого ж хоробре, рівноваге серцеЗлякалося хмурних очей дівочих,Їх погляду сумного та гнівного?Великого коліна ти панятко,Княжа Острозьке, Із'яславська вітка…Я – Руський князь з Олега й Святослава,Що Цариградом пишним колотили.Твої маєтності… Я маю ширші.Мій Вишневець повеліває світом:Велить султанові благати Байду,Цареві – звати в гості гайдабуру.Та мати сина з дому проганяєІ турчином, і москалем лякає…Гей, заспіваймо, чуро, про козацтво,Про наше вольне, як наш дух, лицарство!(Бере в Тульчинського кобзу).
Співають
Гомін, гомін по дуброві…Туман поле покриває…Мати сина проганяє:«А йди, синку, пріч від мене,Нехай тебе турчин візьме». —«Мене, нене, турчин знає,Сріблом-злотом наділяє».Гомін, гомін по дуброві…Туман поле покриває…Мати сина проганяє…«А йди, синку, пріч від мене,Нехай тебе москаль візьме». —«Мене, нене, москаль знає,Давно в гості закликає.А в москаля добре жити:Ласо їсти, гірко пити,Бусурмена в полі бити…»Тульчинський
Мій князю й батьку! на твоїй досадіБудує чура твій свою надію.Заручено тебе ще малолітком,І дух козацький не злюбив неволі.Тобі здається, наче рідна матиТебе примусом з дому проганяє,Конец ознакомительного фрагмента.