Спокуси святого Антонія
Читать

Спокуси святого Антонія

Стихи и поэзия

:

поэзия

.
Аннотация

«Спокуси святого Антонія» Емми Андієвської – поетична збірка, у якій авторка в метафоричній формі створює образи відомого біблійного сюжету***. Емма Андієвська здійснює переклад образів живопису на літературу, зокрема, у рядках цієї збірки можна побачити триптих художника Ієроніма Босха «Спокуси святого Антонія», однойменні гравюри М. Шонгауера та однойменну картина С. Далі. Світову славу письменниці принесли прозові твори «Герострати», «Роман про людське призначення», «Подорож», «Джалапіта», «Тигри», «Казка про яян», поетичні збірки «Народження ідола», «Наука про землю», «Вілли над морем», «Міражі», «Міста-валети», «Шухлядні краєвиди» та ін. Емма Андієвська – українська письменниця та художниця, яка працює у стилі сюрреалізму та герметизму.

СПОКУСИ СВЯТОГО АНТОНІЯ

I

Я весь в Тобі, так ставши однооким,Що й дихати мені, крім Тебе, нічим.Все, що не Ти, – лиш тлін і порожнеча.Між плівок з’яв я довго й марно никав,Шукаючи Твоїх дорожніх знаків,І от тепер я зупинився, – й начеНа мене одягли прозорі ночви:І я – вже Ти, який мене спонукав,Щоб все буття розкрилося, як жолудь,Тієї миті, як із мене жилиТягнули біси, ще й – ножем кухонним!Та попри зло, о Боже мій коханий,Цей світ, де Ти створив струмки і кедри,Ні, – не на друзки, як стару макітру!

ІІ

Не світло – нескінченні мури з пемзи,Що в них застрягли духи пітьми спрутомІ б’ють мене кочергами, – навпротиІз пащі – просто в серце – довгий пазур,А я – ріка, де Бога й чорта – позов, —І човен. Ти велів мене попрати,І ось мене колошкають зі спритомМармизи пекла зрана і допізна.Я залишив мерзенне, хиже й підле,Аби мене скубли отут, як падло,Стоніжки з пиками звірюк й єхидни.Не знаю вже, це я чи світло худне,Втомився я, а Ти, як в рані – сіль —Невже ніколи я – Твоїх осель?

ІІІ

Падіння це чи просто – в світло спуск,Що так у без’язикість завело,Аби в мені Ти, Боже, як валун,Й живцем – печінку – не орел – Твій перст?Бісище губку з оцетом – на спис —Й мені вуста, де на хресті з воланьЯ так дослухуюсь Твоїх велінь,Що я – не я, а світла чорний спазм,А Ти в мені – ще дужче перегини,Щоб я – не з пітьмою – з Тобою перегониПовз бісів нескінченні колонади. —Мене від зла, що колом в колі, нудить,Яке чигає, аби Ти в мені замовк, —Тебе не чути – найстрашніша з мук.

IV

Ти, Боже, ключ й водночас і ворота,А я, як безнастанний в Тебе – стук.Я все забув, відбіг всіх «ні» і «так», —Цей світ для мене, як стара верета.Тобою жити, – як в Тобі – вмирати.Я весь Тобою, наче кров’ю, стік.Я так – без шкіри, мозку, без кісток,Мене ж бо можна і в сльозі зварити.А Ти, – чи це для Тебе тільки жарти,І Ти віддав мене гієнам жерти,Аби бісища – на всі кутні, – й хитроМене, як мишу, що – у вовче хутро? —Єдиний Ти – буття, де я лиш гість. —Все знаю, та не доберу чогось.

V

Біс головешки підклада під душу.Зі шпарки кожної – семиголові гади, —На сідало посіли й світло гудять.Чорт власну кишку висмикнув піддашшямЙ очепами – мене гуртом – під дишель,Аби я на коліна від огиди,Щоб морок, скориставшися з нагоди, —Назавжди в серці – небуття підошви.Чортище збоку, осідлавши лавку, —Подобою – на ратицях – полівка,Під ребра – сіркою – і межи очі сцика, —На мій хребет – всі жужмом, – як на цоколь,І я везу бісівський почт, мов шкапа. —Але Ти, Боже, мій – крізь пітьму – шкіпер.

VI

Ти – все в мені – і помисли, і дії,Я ж – на гаку – вниз головою – здобич.Тебе я, Боже, серед пекла здибавЙ відтоді все ніяк не відгадаю,Ні – що я, ні – навіщо, ані – де я.Весь світ, все звичне – раптом стало дуба.І хоча я Тобі себе й віддав був,Нутро мені – ще й досі біси доять,Немов я їхнє немовля зарізав,Й вони – на мене – з пищавок – заразу, —На колесо – і між собою ділять, —І пекло й далі клепле мою долю, —Та я – по вінця – від Твоїх чудес, —Бо Ти – змагун, я ж – Твій метальний диск.

VII

На вухо – три чорти – содомську казку,Аби душею – гадяче відлуння:«На хрест – і лагіднішого від лані!» —Чортиська – щука-рись й гієна-кізкаМене шматують, я тут гірше кузьки, —За ноги й руки – й тягнуть геть від ліній,Що – куля світла – по стерні від льону, —І кожен мною, як об землю – козир,Що їх – бісища, – двометрові блохи. —Я вже оглух від пазурів і бляхи,Мій зір кривавить від оцих зображень,Які мені – щомиті – пекла брижі.Аби, – як стій, – крізь панцери навколо —Стернею – в кулі світла – Ґраля келих.

VIII

Мені в живіт – бісища – з гиком – п’яти,Аж заграва – від сірки і від диму.Не знаю, чи є край цьому Содому,А біси – все нові на мене пута,Щоб змусити гноївку пекла питиІ струпами не тільки тіло, – думи.Пилу мені крізь мозок – тлустий демонІ пригорщами в ніс – криваву потерть.Мурахо-чорт, – боки – з ножів комори, —В легеню – ікла – й тягне в закамарок,Де стіни – навсебіч – із рученят,Які мені – останній реченець, —І я – між них, як між хортів – толай. —А Ти в мені, о Боже, мов телій.
в официальном магазине Литрес

Без серии

Вігілії
Базар
Герострати
Роман про добру людину
Міражі
Спокуси святого Антонія
Наука про землю
Шухлядні краєвиди
Джалапіта
Роман про людське призначення
Подорож