– Ха-ха-ха!!! – прокотилося внизу тонко, ніби здавлено.

Не тямлячись, рвонулася до спальні:

– Мамусю, мамусю, вони знову!..

Мама також не спала. Пригорнула доньку, обхопила колисочку з сином. Так і сиділи, обійнявшись. А там – стукотіло, реготало, хлипало…

Аж як у вікнах засірів світанок, у загадковій квартирі пролунав даленіючий свист – і враз усе стихло.

Так само раптово, як і почалося.

За вікном дощило.

– Кінець травня, а тепла – не бачили! – бурчала Софійка, неохоче збираючись до школи. – Добре маленькому: спить!

Маленький подав голосок, і мама побігла до спальні.

Ростик пхикав уже в мами на руках, коли завітали до баби Валі. Баба Валя – сусідка навпроти. Це їй мешканці загадкової квартири довірили ключі, аби поливала вазони.

Чи не пограбовано часом тієї квартири вночі?

Баба спідлоба глянула на схвильованих новоселів. Неохоче побряжчала ключами – на перший поверх.

– Як бачите, все на місці! Перекинутий стілець? То це ж я його й перевернула! Коли аспарагус на серванті поливала.

– А що це за блакитна стрічка? – Софійка перелякано вказала на килим.

– Такі частенько валяються! – Здається, бабине обличчя зблідло. – Десь, либонь, зачепила, то й витяглося!

– Що ж, перепрошуємо… Перепрошуємо… – завибачалася мама.

Баба пошкутильгала нагору. На порозі її вже дожидався котисько. Пухнасту вгодовану тварину звали Фантиком. З усіма тутешніми котами Софійка познайомилася першого ж дня, щойно переїхали. Але те, що Фантик геть чорний, зауважила вперше. Як у казках про відьом: чорний, сажа сажею, самі очі світяться…

На уроки встигла. Краще б запізнилася: з математики все одно підхопила сімку! Кого винуватити? Братика? Русалоньку, через яку плакала замість уроки робити?

Не краще й з українською. Завдання виконала швидко, навіть дала списати Кулаківському, а той… Тільки й бовкнув: “Сенк’ю, ти – кльова!” Та всі перерви підкидав хрущів до рюкзака – не Софійці – противній Ірці Завадчук. Що ж, справжній рятівниці і в казці, і в житті зостаються крихти зі столу суперниці!..

Додому не тягнуло. Взагалі, відколи переселились у новий будинок… От і мама каже: гнітить він її. І це, Їй-Богу, не тільки тому, що обтяжливо й нудно сидіти з дитиною в чотирьох стінах!

Не без утіхи Софійка зробила добрий гак. Тим паче, кортіло побачити колишнього сусіда Сашка, який і досі мешкав у напівпідвальчику.

Сашко, як і завжди, сидів на тротуарі під липою. Біля нього лежали ваги і в’язка штурпаків. Під в’язкою – напис на картоні: “Тирміново продаюця дрова. Приймаюця оптові замовлиня”. А поруч – відро з пучками рясту.

– Привіт! Як давно тебе не бачив! – аж підскочив Сашко. – Хочеш – задарма зважу?

– Ні, дякую! – Софійка ще не худне, на відміну від більшості ЇЇ ровесниць. Спіднички й штани, якщо їх не підперізувати, неодмінно сповзають. Сашко й не наполягає – він іще худіший та дрібніший. Мов хрущик.

– Тоді візьми – ось!!! – Хлопчина королівським жестом вручає Софійці найпишнішого букетика. – Гостинець од фірми!

– Спасибі, нащо? – Несміливо бере квіти і шукає, куди б їх притулити: перехожі-бо зглядаються.

Аби приховати ніяковість, хлопець починає протирати циферблат ваг, делікатно попльовуючи на бувалу в бувальцях ганчірку.

– Ти що, й до школи не ходив? – сказала, щоб підтримати ниточку розмови.

– Уже давно повернувся! В нас же не так, як у вашій гімназії. Останні уроки можна й пропустити.

– Еге! Очевидно, у вас останніми ставлять мову: дрова ти геть неграмотно підписав!

Сашкові вуха зрадливо запалали:

– Що, знов? Без тебе нема кому порадити: завжди втулю якусь не таку букву. Біля ваг он ти писала, – замилуєшся!

– Сподіваюся, мій напис допомагає?

– Аякже! До того ж скоро літо, клієнт масово скидає жир і потребує моїх послуг. А зранку до лісу зганяв: квіти нині теж у ходу.

– Багато продав? – Софійка вирішила не питати, коли все-таки Сашко встиг сьогодні відвідати школу.

– Та трохи є, – побряжчав монетами чи то розчаровано, чи то весело.

– Хмиз також із лісу?

– Ти про дрова? Де там! Адже тільки нашими дворами пройти – цілий кузов назбираєш! Гроші під ногами валяються – умій лише підняти! – І за хвилю додав: – Інша справа, що не сезон… Ех, мені б лише стартовий капітал зібрати! Я б тоді знаєш як розкрутився!..

Свого часу й Софійка збирала стартовий капітал. Дуже мріяла про комп’ютер. Батьки ж затялись: “Поки не купимо квартири…” Окрилена сподіваннями, взялася працювати в Сашка художником (підписувала картонки для товару) і реалізатором за сумісництвом. Більше двох днів не витримала. На сонці нашмалилась, ніс облущився, а вторгувала хіба на пачку морозива. Кинула це діло. Їй не вистачає лише комп’ютера. А Сашко – єдиний мужчина в сім’ї. Мама працює прибиральницею, та й то часто хворіє, а в сім’ї ще трійня малих сестричок.