Тато нічого не відповів.

— А джинсова дама чогось вертається, назад їде, — раптом сказав Гриша.

Вони ледве встигли помітити, як повз них промчала зустрічна світла машина невідомої іномарки…

Дружина капітана Попенка, Наталя Тимофіївна, працювала старшим бухгалтером у міськвиконкомі, вважалася дуже кваліфікованим спеціалістом, і її часто запрошували робити ревізії у різних організаціях.

Після ревізій вона завжди розказувала чоловікові про результати, радилася, часто просила навіть допомогти.

Бо ж Анатолій Петрович був, можна сказати, «професором» у своїй справі.

Та цього разу вона чогось мовчала.

— Що там у тебе? — поцікавився капітан.

— Та нічого, все гаразд, — одвела очі дружина. Він ніжно поклав їй руку на плече:

— Наталочко!.. Ти ж не вмієш говорити неправду. Щось у тебе не станцювалося?.. Не вийшло? Припустилася помилки?.. З кожним буває. Давай удвох поміркуємо…

— Та ні, Толю, у мене все гаразд. Чесне слово! — вона подивилася на нього прохальним поглядом: не питай, мовляв, будь ласка.

— Жалко? — зрозумів він.

— Жалко, — зітхнула вона. — Дуже гарний чоловік, цей директор музею. І весь колектив гарний. Такі дівчата!.. Працюють за копійки, а так викладаються, стільки сил віддають!..

— Велика недостача?

— Та є… — Наталя Тимофіївна знову зітхнула.

— Вони когось підозрюють?

Вона мовчки знизала плечима.

— А що пропало?

— Одяг, намисто, старовинні жіночі прикраси.

— Одяг теж жіночий?

— Як ти догадався? Жіночий. Тільки, — підтвердила Наталя Тимофіївна. — Здебільшого вишивані сорочки, білизна, спідниці. Причому дивна річ. Поряд лежала дуже коштовна інкрустована козацька зброя, ціни нема, її не взяли. А нічні жіночі сорочки латані-перелатані, під руками розлазяться, вкрали.

— А нащо жінці зброя? Жінки на зброї не розуміються.

— Ти думаєш, то жінка?

— А ти що думаєш?

Вона знову знизала плечима.

— А коли помітили пропажу? — спитав Анатолій Петрович.

— У тому-то й справа, що взагалі не помітили. І не знають, коли це сталося. Тільки ревізія виявила.

— Гм, — він замислився. — Що ж у них за порядки? Зникають музейні експонати, а вони навіть не помічають.

— Там стільки того старовинного одягу, що можна й не встежити.

— Одне з двох — або хтось зі своїх тихенько виніс, або…

— Ні-ні!.. Зі своїх ніхто не взяв, я певна. Вони з таким трудом все це збирають, їздять по глухих селах… Та й нащо воно їм? Зараз усього цього не носять. А дівчата молоді. Цінність все це має тільки музейну. Таке воно дрантя.

— І нічого підозрілого дівчата не помічали?

— Взагалі-то був у них один підозрілий відвідувач тижнів три тому.

— Чим же він підозрілий?

— Два дні поспіль приходив у музей.

— І все?

— Ну, ти ж знаєш ті етнографічні музеї народного побуту. Крім організованих туристичних екскурсій, відвідувачів майже нема. Порожньо. А тут два дні підряд. Причому глухонімий.

— Глухонімий?

— Так. Кремезний, невисокий на зріст, але дуже широкоплечий, майже квадратний. Обличчя похмуре, очі вовкуваті. Побачивши його на другий день, дівчата спробували заговорити до нього, він тільки замахав руками й одразу пішов.

— Ну що ж, це вже версія. А як у них охороняється музей?

— Як усі музеї. Сигналізація. Міліціонер.

— І сигналізація була справна? І міліціонер не заснув?

— В усякому разі до сьогоднішнього дня жодного натяку на крадіжку.

— Гм… Натяку нема, а крадіжка є…

— Директор такий розгублений, — зітхнула Наталя Тимофіївна, — що мені боляче на нього дивитися.

— Звичайно, було б краще, якби пропажу помітив він сам, а не ревізія.

— Такий хороший дядько! Всього лише рік як директорствує, а експонатів у музеї збільшилося на третину. Дитинка нещодавно народилася. Третя. Уявляєш? Троє дітей зараз — це подвиг.

— Для людини з такою зарплатнею — справді…

— Я знаю, про що ти думаєш… Ні! Такі люди як він на злочин не підуть ніколи.

— Але об’єктивно відповідати йому доведеться. Чи ти хочеш… — Анатолій Петрович вичікувально подивився на дружину.

— Навіть якби я й хотіла, то приховати цього просто не можу. Ревізія комплексна, нас кілька людей…

— А що ж ти хочеш?

— Я хочу… — вона подивилася так благально, що він усе зрозумів. — Поки ми не склали акта, поки ще не пізно… може, ти подивишся своїм досвідченим оком… Може, є докази того, що відбулася крадіжка, що це зробив хтось сторонній… Толю!