Я аж рота роззявила від несподіванки.

— Вибачте, — мовив Клермон. — Я боявся, що коли скажу вам наперед, ви не поїдете. Але це й справді найкраща група в Оксфорді.

До нас підійшла висока відьма з коротким, чорним, як смола, волоссям, і шкірою кольору кави з молоком. Решта присутніх відвернулися і зайнялися мовчазною медитацією. Тепер Клермон розслабився.

— Вітаю, Метью, — мовила вона з сильним індійським акцентом. — Ласкаво просимо тебе до нас.

— Вітаю тебе, Аміро, — кивнув у відповідь Клермон. — Це та жінка, про яку я тобі розповідав, — Діана Бішоп.

Відьма пильно оглянула мене, видивляючись поглядом кожну деталь мого обличчя. І усміхнулася.

— Привіт, Діано. Рада тебе бачити. Ти — новачок у йозі?

— Ні, — відповіла я, і серце моє затріпотіло від нової хвилі тривоги. — Але тут я вперше.

Відьмина усмішка стала ще ширшою.

— Ласкаво просимо тебе до Старої хатинки.

Мені стало цікаво, чи знав хто-небудь із присутніх про «Ешмол № 782», але я не побачила жодного знайомого обличчя, а атмосфера тут була легкою та невимушеною, без напруженості, типової для зібрання створінь.

Її тепла міцна долоня огорнула мою п’ясть і серце моє відразу ж вгамувалося, а пульс уповільнився. Я приголомшено поглянула на Аміру. «Як їй вдалося це зробити?»

Вона відпустила мою руку, але мій пульс не змінився.

— Гадаю, вам із Діаною буде тут комфортно. — Аміра зверталася до Клермона. — Розміщуйтеся, і ми починаємо.

Ми з Метью розкотили свої циновки позаду всіх, біля дверей. Праворуч від мене нікого не було, але трохи віддалік, по той бік порожнього обширу підлоги, в позі лотоса сиділи двоє демонів із заплющеними очима. Раптом я відчула в плечі пощипування і тіпнулася — хто ж це на мене дивиться? Але відчуття швидко зникло.

«Вибачте», — почувся у мене в голові чийсь тихий, але чіткий голос, що долинув до мене з передньої частини кімнати, звідки і погляд, котрий викликав пощипування в моєму плечі. Аміра зиркнула на когось у першому ряді й закликала групу до уваги.

Вона заговорила, і моє тіло — просто за звичкою — слухняно склалося в позу зі схрещеними ногами, а кілька секунд по тому Клермон зробив те саме.

— Час заплющити очі. — Аміра взяла в руки крихітний пульт дистанційного керування — і зі стін та стелі полинув медитативний монотонний спів. Своїм звучанням він скидався на середньовічний, і один із вампірів радісно зітхнув.

Мимоволі я обдивилася кімнату — тут було чимало декоративної ліпнини, напевне, це приміщення колись було центральним залом особняка.

— Заплющуйте очі, — знову лагідно нагадала Аміра. — Може, вам і важко забути про свої тривоги, пристрасті та примхи вашого «его». Саме для цього ми тут сьогодні й зібралися.

Ці слова мені знайомі: я чула варіації на цю тему й раніше, на інших заняттях із йоги, але тут вони набували якогось нового змісту.

— Ми прийшли сьогодні сюди, щоби навчитися керувати власною енергією. Ми марнуємо свій час, коли відчайдушно намагаємося здаватися такими, якими не є насправді. Відкиньте ці бажання. Шануйте себе справжніх.

Аміра змусила нас зробити кілька легеньких розтяжок і поставила навколішки, щоб ми розігріли спини, а потім ми стали в «собачу» позу обличчям донизу. Витримавши цю позу впродовж кількох вдихів-видихів, ми перебирали долонями по підлозі, поки з’єднали руки з ногами і нарешті випрямилися.

— Приростіть своїми ногами до землі, — скомандувала вона, — і станьте в позу «гора».

Я зосередилася на своїх ногах — і раптом відчула поштовх, що йшов від підлоги. Я аж витріщилася від здивування.

Аміра виконувала віньяси, і ми повторювали за нею. Спочатку ми змахували руками в напрямку стелі, а потім немов пірнали вперед і впиралися руками в підлогу біля ніг. Потім підводилися і ставали так, щоб спина була паралельно підлозі, далі присідали, впираючись руками в підлогу, і різко викидали ноги назад, займаючи позу для віджимань. Десятки демонів, відьом та вампірів присідали й піднімалися, граціозно погойдуючи тілами. Ми довго групувалися і піднімалися, вимахуючи руками над головою і легенько торкаючись долонями. Потім Аміра «відпустила» нас, дозволивши кожному рухатися у власному ритмі. Вона натиснула на кнопку на пульті — й кімнату сповнили звуки повільного інструментального аранжування композиції Елтона Джона під назвою «Rocket Man» («Астронавт»).

Музика виявилася напрочуд доречною, і я повторювала знайомі рухи в такт із нею, наповнюючи киснем свої напружені м’язи й даючи змогу енергетичному потоку, що йшов від групи, вимити з моєї голови всі думки. Ми втретє виконували третій комплекс поз, коли енергія в кімнаті змінилася.

Троє відьом відірвалися приблизно на фут від підлоги і зависли в повітрі.

— Не відривайтеся від землі, — мовила Аміра спокійно.

Двоє відьом повільно осіли на підлогу. Третя ж пірнула «ластівкою», щоб «приземлитися», та її руки торкнулися підлоги таки раніше за ноги.