— А тепер підемо й спробуємо зупинити зло.

— А як ти дізнаєшся, куди вони пішли? Тут темно, як в могилі. Навіть місяця не видно.

Вона лукаво усміхнулася.

— Цьому трюку навчила мене мати. Я його нікому не показувала. Коли я побачила, що сестри йдуть з Палацу, то розлила по підлозі свій Хань. Вони пройшли крізь нього і тепер залишають сліди, які видно тільки мені. Я розрізняю їх так само ясно, як блиск дзеркала в сонячний день.

— Ти повинна навчити цьому і мене.

— Обов'язково, але в свій час. Йдемо.

Вона потягнула його за руку, і вони заглибилися в гущавину. Вдалині лунали крики нічних птахів, Ухаль сова. Вони йшли, то продираючись через кущі, то спотикаючись об коріння дерев, і лише завдяки хитрості Маргарити не збилися з дороги.

Ніколи ще Маргарита не забиралася так глибоко в Хагенський ліс. Час від часу на шляху траплялися невеликі болітця, над якими стояв задушливий сморід гниючих рослин. У глибоких ярах, порослих густим мохом, Маргарита раз у раз оступалася, а крислаті гілки, що нависали над головою, раз у раз намагалися схопити подорожніх за волосся або дряпнути по обличчю.

Видершись на вершину чергового пагорба, Маргарита з тугою оглянулась туди, де височів Палац пророків — величезна кам'яна брила, освітлена примарним місячним світлом, і мерехтіли вогники Танімури. Як було б добре бути зараз вдома! Але Маргарита знала, що від неї залежить доля багатьох людей. Сам Творець поклав на неї цю місію, і вона повинна виконати Його волю.

Втім, якщо її підозри вірні, покої Палацу в сенсі безпеки мало чим відрізняються від Хагенського лісу. Правда, незважаючи на все, що їй вдалося з'ясувати, Маргарита сама насилу в це вірила. А раптом абатиса просто посміється над її страхами? Ні-ні, цього не може бути, адже більше Маргариті немає до кого звернутися! Іншим сестрам не можна довіряти — недарма Натан застерігав її.

Тепер вона була рада, що Джедідія з нею. Нехай толку від нього небагато, але, поділившись з ним своєю таємницею, Маргарита відчула величезне полегшення. Яке щастя, що у неї є чоловік, на якого можна покластися! Вона посміхнулася у темряві і дала собі слово в разі чого захистити його навіть ціною власного життя.

Потім грунт пішов під ухил — враження було таке, ніби вони спускаються в якусь величезну яму, стінки якої усіяні великими і маленькими каменями. Раптово черговий камінь зрадницьки вислизнув з-під ноги Маргарити, але вона вчасно встигла поставити на його шляху повітряну перешкоду.

Не вистачало ще оповістити про своє наближення невеликим обвалом!

Переконавшись, що все обійшлося, Маргарита з полегшенням перевела подих і з граничною обережністю рушила далі. Джедідія мовчазною тінню слідував за нею.

Нарешті камені знову змінилися м'яким мохом, заглушаючим кроки, і Маргарита трохи заспокоїлася. Тут, внизу, повітря було дуже важким, але вона не звернула на це уваги.

Незабаром до них долинув спів. Маргарита не розбирала слів, але, почувши нелюдськи низькі голоси, вона ледь стримала вигук відрази.

Відчуття було таке, наче в повітрі розливався огидний сморід.

Джедідія злякано схопив Маргариту за руку.

— Прошу тебе, давай повернемося, поки не пізно, — прошепотів він. — Мені страшно.

— Джедідія! — Вона обурено смикнула його за нашийник. — Схаменися, ти ж чарівник! Для чого я, по-твоєму, вчила тебе стільки років? Щоб ти показував фокуси на ярмарку? Ми з тобою обидва служимо Творцеві, і прийшов час довести Йому нашу відданість. Над світом нависла загроза, і ми повинні відвести її. Де ж твоя честь?

Навіть у темряві вона помітила, як зніяковів Джедідія.

— Прости мене. Ти права. Я проявив слабкість, але, клянусь, більше цього не повториться!

Її гнів охолов.

— Я теж боюся. Торкнися свого Хань і будь готовий звільнити силу в будь-який момент. Якщо щось трапиться, не відступай. І не думай про те, скількох ти покалічиш або вб'єш. Якщо ти не втратиш голову, у тебе вистачить сил захистити себе. Згадай все, чого вчили тебе я і інші сестри. І не втрачай віри в Творця. Він нічого не робить без причини, і, можливо, сьогоднішня ніч і є те, заради чого ми з тобою покликані в цей світ.

Джедідія кивнув, і Маргарита знову відшукала ланцюжок слідів, зникаючий серед дерев. Судячи з усього, спів долинав з самого центру гігантської чаші, і Маргариті здалося, що вона впізнає деякі голоси.

«О милостивий Творець, дай мені сили виконати свій обов'язок перед тобою. Дай сили і Джедіді. Допоможи нам, щоб ми допомогли дітям Твоїм».

Попереду з'явилося якесь світло. Маргарита і Джедідія перебігали від дерева до дерева, ховаючись за товстими стовбурами. Під ногами ледве чутно похрускувала опала хвоя. Таємниче сяйво ставало все виразніше.