Келен спочатку оглянула тих, хто лежав на снігу, потім перевела погляд на полонених, що стояли перед нею. Але ні серед тих, ні серед інших вона не знайшла того, хто найбільше її цікавив.

Подивившись на кельтонского командира, вона запитала в нього, намагаючись, щоб її голос звучав владно:

— Де Рігс?

Він кинув на неї злий погляд і плюнув. Келен перевела погляд на галейця, який захопив у полон цього командира. Коли вона провела пальцем по своєму горлу, галеанец, не вагаючись, зарубав кельтонца.

— Де Рігс? — Запитала Мати-сповідниця у наступного бранця.

Він в жаху подивився на неї, очевидно, вирішивши, що перед ним — привид.

— Він був поранений Матір'ю-сповідницею… Тобто тобою… — Голос бранця тремтів. — Коли ти ще… була жива.

— А де він зараз?

Д'харіанец злякано замотав головою.

— Не знаю, о дух! Його вдарив копитом в обличчя твій кінь. Зараз він у когось із лікарів. Я не знаю, де їх намети.

— Хто знає, де намети лікарів? — Піднесла голос Келен.

Полонені, з жахом дивлячись на неї, кивали головами. Раптом вона помітила знайоме обличчя.

— Воєначальник Карш! — Вигукнула Мати-сповідниця. — Дуже рада бачити тебе. Де Рігс? Він презирливо посміхнувся, оглянувши її:

— Я не сказав би тобі, навіть якщо б знав. А ти в голому вигляді виглядаєш краще, ніж я думав! Навіщо ти розпутничаєш з цією бандою? Ми могли б зробити те ж саме краще цих хлопчаків.

Галеєць, що стояв з мечем за спиною Карша, вивернув йому руку.

— Як ти смієш виявляти неповагу до Матері-сповідниці, кельтонська свиня?

— Кого це я повинен поважати? — Глузливо перепитав кельтонець. — Повію з мечем в руці? Ніколи! Келен нахилилася до нього:

— Ці «хлопчаки» взяли тебе в полон, Карш. По-моєму, вони більше чоловіки, ніж будь-який з вас. Ви хотіли війни, і ви її отримали. Це не різанина, не вбивство жінок і дітей, а справжня війна без пощади, і очолюю її я — Мати-сповідниця! Ти можеш передати Володареві Підземного світу, Карш, при вашій зустрічі, яка вже близька, що йому скоро буде потрібно багато місця, щоб прийняти його учнів, яких я відішлю до нього.

Перевівши погляд на своїх людей, Келен знову швидко провела пальцем по горлу. Ті, так само швидко, взялися за справу. Але коли полонені стали падати на землю, вона скрикнула, схопившись за шию. Біль обпекла те саме місце… Їй здалося, ніби губи Дарка Рала знову торкнулися шиї, і знову, як тоді, в будинку духів, вона відчула біль. Тоді він обпік Річарда, доторкнувшись до нього, і поцілував її, безмовно обіцяючи неймовірні жахи.

Стривожені воїни кинулися до неї, запитуючи, що з нею сталося.

Подивившись на руку, якою вона перед цим торкнулася шиї, Келен побачила, що її пальці в крові. Вона була впевнена, хоча й сама не знала чому, що кров пішла від укусу гострих, як ножі, сніжно-білих зубів Дарка Рала.

— Мати-сповідниця, у тебе на шиї кров! — Вигукнув хтось із воїнів.

— Нічого страшного, просто випадкова стріла, — відповіла Келен, намагаючись не втратити холоднокровність. Оволодівши собою, вона продовжувала:

— Посадіть голови всіх цих командирів на жердини, щоб всі тут бачили, що вони залишилися без командирів. І швидше.

Перш ніж вони встигли до кінця виконати наказ, їх з усіх боків оточили д'харіанці. Хоча більшість були п'яні і, мабуть, розцінювали все, що відбувається просто як бійку, але їх число само по собі викликало побоювання.

Галейці люто відбивалися, але їх було надто мало. Ті, кого вона тільки що вела за собою в бій, падали на землю з криками страху і болю. Вони занадто затрималися у ворожому таборі. Уже зав'язалася справжня битва. Д'харіанці тіснили галейців назад, відрізаючи їм шлях до втечі. Вони не могли піти тим же шляхом, що прийшли сюди, тому що різанина змусила д'харіанців прийти в себе і повернула їм здатність битися.

Втім, весь загін Келен складався з купки голих хлопчаків з мечами. Те, що вийшло один раз завдяки винахідливості і раптовості, другий раз вже не пройде. Тепер її людям слід було пробити собі дорогу в долину в іншому кінці табору.

Д'харіанці продовжували напирати. Хтось схопив Келен за ногу. Вона відрубала йому руку. Не звертаючи уваги на передсмертні крики її воїнів, забувши про обіцянку не піддавати себе небезпеці і не залишати охороняючих її найсильніших галейських бійців, Келен змусила Ніка кинутися вперед, прямо на ворогів.