Ще учора молодий Річард був усього лише лісовим провідником, а нині йому випав на долю тяжкий жереб Шукача Істини. Тяжкий, бо магія не приносить радості, а за істину, як і за могутність, розплачуються дорогою ціною. Тяжкий — бо Шукачеві Істини належить вступити з найбільшим з чорних магів трьох королівств, безжальним Даркеном Ралом, повелителем Д'Хари, в смертельну сутичку за володіння трьома чарівними скриньками Ордену, одна з яких дарує безсмертя, друга — смерть, а третя — несе загибель усьому живому…
Террі Гудкайнд
ПЕРШЕ ПРАВИЛО ЧАРІВНИКА
Переклад з російської
1
Ця лоза виглядала дивно. Плямисті темні листочки щільно притискалися до лозин, які в свою чергу стискували мертвою хваткою молоде деревце ялиці. Гілки ялиці всохли і поникли, з пошкодженої кори сочилася смола. Враження було таке, ніби ще трохи, і дерево протяжно застогне на свіжому ранковому вітрі. З-під листя лози, немов виглядаючи по сторонах небажаних свідків, виглядали стручки.
Річард звернув увагу на запах, схожий на запах розкладання чогось і без того мерзенного. Намагаючись придушити гнітючий відчай і привести думки в порядок, Річард скуйовдив п'ятірнею густе волосся. Адже він шукав саме цю лозу… Що ж далі? Він пошукав поглядом навколо, але інших таких лозин не помітив. В усьому іншому Верхній Мисливський ліс виглядав цілком звично. Клени, уже злегка зачеплені багрянцем, гордовито похитували новим убором на легкому вітерці. Ночі ставали все прохолоднішими, і скоро до клена приєднаються їхні побратими з Оленячого лісу. Дуби ж не бажали поступатися осені і поки не міняли свої темно-зелені плащі.
Річард провів в лісах велику частину свого життя. Він знав тут всі рослини — якщо не за назвами, то хоча б на вигляд. Його друг Зедд брав із собою хлопчика на пошуки цілющих трав з раннього віку. Він показував йому, які потрібно збирати, пояснював, де їх знайти, і знав назви всіх трав, чагарників і дерев, які тільки траплялися їм на очі. Вони вели бесіди про все на світлі, і старий завжди тримався з ним на рівних, вислуховуючи Річарда з такою ж мірою серйозності, з якою той говорив. Саме Зедд пробудив у Річарда спрагу до знань.
Але таку лозу Річард бачив раніше лише одного разу, і то не в лісі. Він знайшов її росток в батьківському домі, в синьому глечику, який Річард ще дитиною сам зліпив із глини. Батько був торговцем і, часто роз'їжджаючи по справах, привозив з мандрів придбані при нагоді рідкісні речі. Багато заможних людей прагнули потрапити до нього заради цих знахідок. Батькові ж, судячи з усього, цікавіше було шукати, ніж знаходити. Він завжди з радістю розлучався з черговою дивиною і пускався на пошуки нової.
Коли батько бував у від'їзді, Річард проводив час у суспільстві Зедда. Старший брат Майкл не відчував ніякого інтересу ні до лісів, ні до бесід зі старим Зеддом, віддаючи перевагу товариству багатих однолітків. Минуло вже без малого п'ять років з тих пір, як Річард покинув батьківський дах і зажив самостійним життям. Однак він ще частенько відвідував батька — не те що брат. Майкл вічно посилався на зайнятість і рідко викроював час для візитів. Їдучи, батько зазвичай залишав в синьому глеку записку, в якій повідомляв Річарду останні новини або переказував свіжі плітки. Іноді в глечику виявлялися листівки з видами далеких місць, в яких батько побував.
Коли три тижні тому брат прийшов і сказав, що батько убитий, Річард відразу зібрався в дорогу. Майкл марно відмовляв його, запевняючи, що нема чого йому туди ходити і нічого там робити. Річард давно вийшов з того віку, коли в усьому корився братові.
Річарда не пустили в кімнату, де лежало тіло батька. Але він все-таки встиг помітити великі бурі плями — підсохлі калюжі крові на дощатій підлозі. Річард завмер, нічого більше не бачачи; все закрутилося перед очима. Потім він тинявся по будинку, і неголосні розмови стихали при його наближенні. Співчуття лише загострювали горе, терзало серце. Кілька разів до слуху Річарда долинали уривки розмов про те, що діється у районі кордону. Якісь дикі чутки.
Про чаклунство.
Юнака потряс розгром, який панував в маленькому будиночку. Усередині немов пронісся смерч. Рідкісні речі залишилися на місцях. Синій «поштовий» глечик як і раніше стояв на полиці. У ньому-то Річард і знайшов гілочку лози, яка одразу ж перекочувала до нього в кишеню. Річард так і не зміг вгадати, що хотів повідомити йому батько.
Річарда охопив відчай, і, хоча у нього залишався брат, він відчув себе сиротою. Вік ніяк не захищав його від гіркоти самотності. Один проти цілого світу — це почуття Річард пізнав ще в дитинстві, коли померла мати. Правда, маленький Річард завжди знав, що, хоча батько часто і надовго відлучався з дому, він обов'язково повертався. Але тепер він вже не повернеться ніколи.
Майкл ні за що не дозволив би молодшому братові здійснювати розшуки вбивці. Він так прямо і сказав: цим займаються найкращі армійські шукачі, і він бажає, щоб Річард, заради власного ж блага, тримався від них подалі. Тому Річард просто приховав від Майкла гілочку і почав пропадати на цілі дні. Він шукав лозу. Три тижні блукав він по Оленячому лісі, обійшов всі стежки, навіть ті деякі, про які знав лише з чуток.
Нарешті, всупереч здоровому глузду, він поступився неясному голосу, який немов нашіптував йому щось з глибини свідомості, і попрямував до самого кордону Мисливського лісу. Цей шепіт будив в Річарда неясне відчуття, ніби йому, Річарду, якимось чином відомо щось, що має відношення до вбивства батька. Шепотіння дражнило його, знущалося, викликаючи оманливе відчуття, ніби ось-ось все встане на свої місця. Зневірившись розгадати таємницю, знесилений Річард переконував себе, що голос — плід запаленої, охопленої горем уяви, а насправді ніякого шепоту немає, але сподівався, знайшовши лозу, все ж отримати відповідь.