В Києві на нього чекала приємна новина: дали квартиру. Дві кімнатки вагончиками, — двоє сусідів і в коридорі, на кухні, в туалеті — по три лампочки, але ж — квартира своя. Знайшов вантажівку, перевіз такі-сякі бебехи; ходили з Діною по магазинах, купляли меблі: ліжко, шафу для одягу і білизни, стіл. Вибирали, роздивлялися — це їх сімейно зблизило, Діна поралась запопадливо, вимивала, вичищала нове житло. Одна кімната — спальня, друга — вітальня, їдальня і його кабінет.

Ось перший вечір, перша ніч у новій квартирі. Він стояв за столом, Діна лаштувалася спати. Стояла в нічній сорочці перед дзеркалом, розглядала себе. «Ніс непоганий, а губи так просто гарні, цілуватись не соромно, але він тепер їх майже не цілує».

Й засмутилася, й чомусь пригадала себе дівчинкою: весь час чекала чуда. Якогось чуда. Підрісши — стрічі. Отієї золотої стрічі.

Борис зайшов до кімнати. Діна вже була в ліжку.

— Діно, я прийшов до тебе з добрими намірами.

— Тобто?

— Є такий анекдот: тітка репетує на базарі: «Гроші вкрали, гроші вкрали!». Підбіг міліціонер: «А де вони у вас були?» — «Та отут за ліфчиком». — «Чого ж ви не кричали, як він туди ліз?» — «Я ж думала, що він з добрими намірами».

Діна посміхнулася:

— Якщо ти з добрими намірами, то йди.

Квартиру отримав і Зоц. Входини гуляли разом, у Зоца. Були всі свої та ще двоє якихось нестрижених хлопців у сорочках з папугами. Хлюсти сиділи за столом навпроти Бориса з Діною, перемовлялися з нею, по-російському, а на його адресу проїжджались драним тарантасом — недвозначними натяками: який він незугарний і яка в нього красуня жінка, це ж, мовляв, несправедливо. Діна хихотіла. Заграла музика, всі пішли до сусідньої кімнати на танці, Борис також, хоч він і не танцював. За столом лишилися хлюсти та Дробот, той не пропускав нагоди поїсти і випити. Цідив горілку поволі, крізь стиснуті губи: «Я колись муху проковтнув». Борис постояв біля вікна. Але звідти тягнуло, відійшов до дверей, став у порозі. З-за столу до нього долітав голос Дробота:

— Ви троглодити, дебіли, та ви не варті кінчика нігтя на його нозі. Ось дивіться: я воював, маю нагороди, кандидат наук, видав дві книги, а я в нього тільки завідуючий відділу, а він — головний редактор. Хіба поставлять головним будь-кого!

Було й приємно й гірко.

— Діно, чого ти їм відповідала?

— А що мені було їм у очі плювать?

— Та ще по-російськи.

— А вони так зверталися.

— В нас з тобою є своя мова.

Й не був упевнений, чи «в нас».

Вирішив усерйоз поговорити вдома. Але вона підійшла впритул: «Ну чого ти так береш все до серця. Ну нащо вони мені, ті придурки». Її халатик був розстібнутий, її очі кликали, й Бориса почав проймати звичний дрож. Усе й закінчилося в ліжку.

Облітало листя з дуба-нелиня в дворі редакції. Облітали дні, як те листя.

На початку березня Діна народила дівчинку. Написала з лікарні записку, що купити для виписки: тепле одіяльце, байкові пелюшки…

З лікарні йшли пішки — близько, Діна несла дитину, Борис — речі.

Дитина мала, а клопотів, клопотів. Вона часто плакала, їй болів животик. Діна нервувалася, не висипалася, теж плакала. Борис клав Яринку (так назвав, і Діна не суперечила) голівкою собі на плече, притискав тендітне тільце до себе й так ходив по кімнаті. Яринка затихала, засинала, він клав її до лозового ліжечка, купленого в комісійній крамниці. І так кілька разів за ніч. Маля линуло до нього ще несвідомою ласкою, простягало рученята, усміхалося. Було так щемно на душі, так сонячно, так гарно, що він усміхався й собі і навіть склав колискову:

Діна також засинала під ту пісеньку.

Викликали на політбюро. Так високо! Це — вперше.

Замлоїло в серці, в животі — холодна грудка страху. Забіг у відділ запитати, чи не знають, нащо викликають. Ніхто не знав.

Перед дверима залу засідань — два майори КДБ перевіряють документи. Борис поліз до кишені по партквиток, один з майорів сухо сказав:

— Нє нужно. Проходітє.

Борис зрозумів, що його фотокарточка побувала у них напередодні.

Зайшов. Зал маленький, всі місця зайняті. А вже заходить політбюро. Сів у першому ряду. Перший секретар — низенький, тлустий, в окулярах, перекладав перед собою якісь папери.