В останній мент Шагін—Герай післав кількох вояків на Карадаг — до розбійника Амета—Киримли. Записка, яку йому мали передати, гласила: «Розбійнику Амете! Рятуй мене і мого брата! Кантемір іде разом з турками на Бахчисарай! Удар по ньому з тилу. Шагін—Герай».

Ех, якби ж ото в розбійника Амета—Киримли та була не сотня—дві хлопців у ватазі, а хоча б разів у десять! Що можуть вдіяти вони проти величезних сил Кантеміра?

І все ж — хай навіть ця невелика сила, і то — поміч…

Згадав тепер Шагін—Герай, як колись він збирався ізнищити розбійницьке гніздо на Карадазі, та все було якось ніколи, та все було якось ніяк. Думав: ось доведу війну з турецьким засиллям у Криму до кінця — тоді візьмуся й за Амета—Киримли. Жорстокий був Шагін—Герай з непокірливцями, а особливо жорстокий був з тими мурзами, які молилися на Османську імперію. Не жалував їх, нищив, як нещодавно у Московії цар Іван Грозний нищив бояр. Правда, Іван нищив їх і за діло й без діла, навіть сина власного вбив ні за що, але це для Шагіна — річ звичайна. Хіба не прирікають на смерть своїх синів османські султани? І серця в них за своїми дітьми не болять. Кантемір, мерзотний Кантемір, хоче встановити в Криму османські закони та звичаї, хоче, щоб Кримське ханство, яке зараз виривається з—під турецької залежності, стало звичайним бейлербейством. [31] Не хоче цього Шагін—Герай, не тому що сам не такий жорстокий, як османські правителі, — він такий же в жорстокості, як і вони, — а тому, що розуміє: якщо Крим не вирветься на шлях самостійності, то це буде смерть ханству. Ну, чому не розуміє цього Кантемір, чому не розуміє цього Джанібек? Адже Кримові та його народові жити й після них! А вони про це не думають!..

Дорогою до Бахчисарая Шагін—Герай подумки благав Аллаха, аби той дав сили ханові й калзі врятуватися, заховатися за мурами нової столиці, втриматися хоч кілька днів, — а там прийде поміч з півночі, прийде поміч від Дорошенка.

Згадувалися слова гетьмана, мовлені при зустрічі в степу. Дорошенко — здоровенний, замислений, густобровий, чорнявий із світлими очима богатир — говорив непоспішно, але вагомо:

— Нам, людям, кажуть, не дано збагнути те, що замишляють боги на небесах. Але якщо добре подумати та порівняти те, що було зрозуміти… Я думаю ось про що. Якби ми, козаки і взагалі вся людність України, об’єднали свої зусилля з вами, татарами, і спільно вирвалися з неволі — ви з неволі османської, ми з неволі католицької! Ніхто нашого народу не перенесе ні на північ, ні на захід, ні на схід — жити йому тут вічно. Так і вашого Криму не перетягнеш ні на Босфор, ні на Кандію, ні в Новий Світ. Жити вам тут — під боком у нас. А коли так — то навіщо нам воювати? Дружити треба. У вас своя мова, свої звичаї, віра своя. А у нас — усе не таке, як у вас. А жити треба! Бо всі ми люди. Від ваших жінок гарні козаки народжуються. А від наших жінок у вас красиві татарчуки виходять. Щороку воюємо і щороку родичаємося. То ліпше — родичатися, Шагіне…

Шагін—Герай думав те ж саме. І проникливий Дорошенко бачив, що Шагін не викаже його ні Конецпольсь—кому, ні Сигізмундові. Немає такої потреби, немає такої причини.

І зараз Шагін—Герай знав, що Дорошенко негайно прийде йому на допомогу. Треба тільки протриматися бодай кілька днів!

Ох, які ж важкі вони виявилися, ці кілька днів!

Щодня оборонці Бахчисарая відбивали по кілька штурмів військ Кантеміра. Шагін—Герай, залишивши свого безвільного брата Магомета в палаці, дні й ночі проводив на мурах міста, вислуховував донесення розвідників, радився з Акрамом—баші щодо тих чи інших деталей оборони. Військо Акрама—баші виявилося дуже доречним. Кантемірівці не мали досвіду штурму фортець — вони були сильними у степу, на відкритому полі бою. Акрам же добре вишколив свій тисячний гарнізон в Іс—лам—Кермені — і тепер цей вишкіл дуже й дуже придався при обороні Бахчисарая.

Шагін—Герай рахував дні, навіть години, поглядаючи на північ, звідки мала прийти — в цьому він був твердо переконаний — підмога. А підмога була конче необхідна. Зараз під мурами Бахчисарая зібралося Кантеміро—вого війська удвадцятеро більше, ніж було в Шагіна—Герая. Ночами під Бахчисараєм розливалося море вогнів — і оборонцям аж страшно було дивитися вниз. До Кантеміра сходилися ті мурзи, які раніше дотримувалися невтручання, — тепер вони бачили, що Кантемір ось—ось переможе, й поспішали йому на допомогу, щоб потім, після взяття Бахчисарая, поживитися й собі від здобутого пирога. Палали вогні під мурами, дим підіймався вгору й доносив у Бахчисарай пахощі смаженого м’яса.

А вранці, після намазу, орди Кантеміра йшли на приступ. І вже якось, на п’ятий день, коли оборонці смертельно потомилися від невщухаючого наступу ворога, кантемірівцям удалося здолати мури. Але й тут сталося чудо, яке, мабуть, востаннє врятувало Шагіна.

Раптом у тилу Кантемірових військ почалося замішання. Якісь вершники, стріляючи та рубаючи шаблями направо й наліво, пробивалися до брами Бахчисарая. Наскок цих вершників був такий несподіваний, що ті сеймени й яничари, яким удалося вибратися на мури, застигли від подиву й розгубленості. Це, між іншим, коштувало їм життя. Бо воїни Акрама—баші негайно поскидали ворогів з мурів, поперекидали їхні штурмові драбини, обвішані цілими гронами вояків. І знову мури Бахчисарая стали неприступними, і знову відхлинув вал тих, хто штурмував нову столицю Кримського ханства…

Зверху Шагін—Герай дивився на тих сміливців, що намагалися прорватися до брами. Хто вони? їх зовсім небагато — душ із двісті! Але як завзято прорубуються вони крізь лави яничарів, сейменів, сипахів до брами!

— Їм треба допомогти! — сказав Акрам—баші. Акрам був уже не рудий — він посивів у темниці, коли

чекав смерті від Магомета—Герая. Вчасна поява Шагіна врятувала йому життя, але пам’ять про несправедливість хана ятрила серце. І Акрам тепер з більшим розумінням ставився до тих, хто потребував допомоги…

— Кому допомогти? — обернувся Шагін—Герай. — їм? — він кивнув головою вниз, де одчайдушно рубалися сміливі вершники.

— Так, їм! — відповідав Акрам—баші. — Вони нас щойно врятували!

— Але як ми їм допоможемо?

— Відкриємо браму й вийдемо на допомогу. Вдаримо по сейменах ізвідси! — сказав Акрам—баші.

— А якщо сеймени на наших плечах увірвуться в Бахчисарай? Ми не можемо ризикувати собою заради тих двохсот чи ста п’ятдесяти.

— Вони щойно врятували нас! Ми не можемо платити чорною невдячністю тим, хто прийшов нам на допомогу!

Шагін—Герай з досадою поглянув на Акрама, якого він нещодавно врятував од страти. Тепер, дивись, цей врятований вояка хоче рятувати й інших! Але ж є питання доцільності! Відкриваючи браму тим нещасним, які увірвалися в ряди Кантемірового війська, Шагін ризикує Бахчисараєм і ханством! Ні, тільки не це!

— Ні, — промовив Шагін—Герай. — Я не можу ризикувати Бахчисараєм і всім ханством!

Лице Акрама—баші налилося кров’ю. Він схопився за шаблю…

Оті хоробрі воїни, що врятували Бахчисарай у п’ятий день облоги й штурму, були розбійниками, що їх привів сюди з Карадагу ешкийя Амет—Киримли.