І Морвен без сліз прощалася з Гуріном, і сказала:

— Я берегтиму все, що ти мені доручив, те, що є, і те, що буде.

І Гурін відповів їй:

— Прощавай, Володарко Дор-ломіну. Нині ми від'їжджаємо з найбільшою надією, про яку коли-небудь було відомо. Вірмо, що посеред зими ми справимо найгучніший за останні роки бенкет, а потому прийде весна, в якій не буде місця для страху!

Тоді він посадив Туріна собі на плече і гукнув до людей:

— Нехай спадкоємець Дому Гадора побачить сяйво ваших мечів!

І сонце заблищало на п'ятдесятьох лезах, стрімко здійнятих угору, і двір загув од бойового кличу едайнів Півночі: Лахо калад! Дреґо морн! Світло, сяй! Ноче, втікай!

Тоді нарешті Гурін ускочив у сідло, і замайорів золотавий стяг, і сурми заграли в ранковому повітрі. Так Гурін Таліон відбув на Нірнает-Арноедіад.

Морвен і Турін непорушно стояли у дверях, доки вітер іще доносив звіддалік поодинокі звуки ріжка: Гурін звернув за уступ пагорба і з-за нього вже не бачив домівки.

Багато пісень переспівали, багато сказань переповіли ельфи про Нірнает-Арноедіад, Битву Незліченних Сліз, під час якої загинув Фінґон і зів'янув цвіт елдарів. Якби почати їх зараз переказувати, то цілого людського життя би не вистачило, щоби переслухати всі. Тож тут хіба перелічимо ті діяння, які стосуються долі Дому Гадора та дітей Гуріна Незламного.

Зібравши нарешті всі сили тамтешні, які тільки зміг віднайти, Маезрос призначив початок битви на ранок у день Середліття. Того дня сурми елдарів вітали пробудження Сонця, і на сході здійнялася хоругва синів Феанора, а на заході — хоругва Фінґона, Короля нолдорів.

Тоді Фінґон поглянув зі стін Ейтель-Сіріону в бік свого війська, вишикуваного у бойових шеренгах по долинах і лісах на сході Еред-Ветріну, добре захованого від очей Ворога; і він знав, що воякам немає ліку. Адже тут зібрались усі нолдори Гітлуму, а до них приєдналося чимало ельфів із Фаласу та з Нарґотронда і ще сила-силенна людей. Праворуч розташувалося воїнство Дор-ломіну й усі витязі братів Гуріна та Гуора, до котрих приєднався Галдір із Бретілу, їхній родич, із багатьма лісовими людьми.

Потому Фінґон глянув на схід і угледів ельфійським зором віддалік куряву та відблиски сталі, неначе зорі в тумані, і зрозумів, що то Маезрос виступив уперед, і зрадів серцем. Тоді він глянув у напрямку Танґородріму і, побачивши темну хмару довкола нього та чорний дим угорі, зрозумів, що вони роз'ятрили гнів Морґота і виклик їхній буде прийнято, і на серце Фінґона лягла тінь сумніву. Але тієї ж миті пролунав клич і помчав на крилах південного вітру з долини в долину, й ельфи та люди загаласували від подиву і радості. То Турґон, незваний і нежданий, відчинивши браму Ґондоліна, підходив із десятитисячною армією воїнів, у блискучих кольчугах, озброєних довгими мечами та списами, які височіли, немов густий ліс. Отож, коли Фінґон почув звіддалік дзвінку сурму Турґона, тінь відступила, і серце його піднеслось, і він голосно скрикнув:

— Утуліе'н ауре! Аія Елдаліе ар Атанатарні, утуліе'н ауре! Час настав! Узри, елдарський народе, та ви, отці людей, час настав!

І всі, хто зачув, як між пагорбів котиться луна його могутнього голосу, загукали у відповідь:

— Аута і ломе! Ніч минає!

Це було незадовго до початку великої битви. Адже Морґот чимало довідався про те, що зробили та задумали його недруги, і замислив недобре на час їхнього нападу. Значна військова сила Анґбанда вже підтяглася до Гітлуму, а інша, ще більша, тієї самої пори рухалася назустріч Маезросові, щоби не дати возз'єднатися королівським силам. Ті, що виступили проти Фінґона, всі були зодягнуті в сіро-коричневий одяг і не оголювали зброї, тож коли про їхнє наближення стало відомо, вони вже перейшли далеко за піски Анфауґліту.

Тоді серця нолдорів сповнилися жагою, а їхні капітани зажадали повбивати недругів просто посеред рівнини, та Фінґон виступив проти цього.

— Стережіться підступів Морґота, володарі! — звернувся він до них. — Його сила завжди значніша, ніж видається спочатку, а справжні наміри відрізняються від тих, які він одверто показує. Не викривайте власних сил, нехай ворог розтратить спершу свої у боротьбі з пагорбами.

Королі постановили, що Маезрос із цілою військовою силою ельфів, людей і гномів повинен відкрито пройти строєм через Анфауґліт, а коли у відповідь, як він сподівався, виступлять основні армії Морґота, із Заходу нагряне Фінґон, так що дружину Морґота буде затиснуто, неначе між молотом та ковадлом, і розбито дощенту; а знаком цього мали би слугувати вогні на сигнальній вежі в Дортоніоні.

Однак своєму Капітанові на заході Морґот наказав будь-що виманити Фінґона з-під укриття пагорбів. Він, отож, сміло рухався вперед, допоки його частина лінії фронту розтягнулася вздовж потоку Сіріон від стін Барад-Ейтеля до Твані Сіреха, так що вояки на аванпостах Фінґона дивилися ворогові в очі. Та ворожий виклик залишився без відповіді, а кпини орків застрягали їм у горлянках, коли вони спостерігали за мовчазними стінами та прихованою загрозою, що нависала від пагорбів.

Тоді Капітан Морґота вислав вершників із хоругвами перемовин, і вони проїхали попід самісінькими стінами передових укріплень Барад-Ейтеля, везучи полоненого під час Битви Браґоллах і осліпленого Ґелміра, сина Ґуіліна, володаря Нарґотронда. І герольди виставили його наперед, гукаючи: