Співчуття покинуло його; він швидко подався вперед, блиснувши очима.

— Ви говорите про неї так, наче вона — рухоме майно Дрогеди, — різко відказав Райнер. — Я доводжу вас до відома, місіс О’Ніл, — Джастина не є рухомим майном.

— Яке ви маєте право судити, ким є чи не є Джастина? — сердито спитала вона. — Зрештою, ви ж самі щойно сказали, що не бачили її відтоді, як загинув Дейн, а це було два роки тому!

— Так, ви маєте рацію. Все це — відомості дворічної давнини. — Він пом’якшив тон, іще раз нагадавши собі, як, напевне, важко цій жінці тепер. — Ви мужньо несете свій хрест, місіс О’Ніл.

— Ви так гадаєте? — спитала вона, зобразивши усмішку і не зводячи з нього очей.

Раптом Райнер усвідомив, що саме в ній побачив кардинал і за що так її любив. У Джастині цього не було, але й він не був кардиналом Ральфом; його цікавили інші речі, й на життя він дивився інакше.

— Так, ви й справді мужньо несете свій хрест, — повторив він.

Вона відразу ж упіймала натяк і поморщилася від болю.

— А звідки ви знаєте про Дейна та Ральфа? — невпевнено поцікавилася Меґі.

— Сам здогадався. Не хвилюйтеся, місіс О’Ніл, не здогадався більше ніхто. Особисто ж я здогадався лише тому, що познайомився з кардиналом задовго до того, як зустрів Дейна. У Римі всі вважали, що кардинал — ваш брат, дядько Дейна, але Джастина розбила в мені цю ілюзію під час першої ж нашої зустрічі.

— Джастина? Тільки не Джастина! — скрикнула Меґі.

Райнер нахилився і взяв її за руку, якою вона несамовито ляснула себе по коліну.

— Ні, ні, ні, місіс О’Ніл! Джастина про це й гадки не має, і клянуся — ніколи не матиме. Вона обмовилася цілком випадково і мимовільно, повірте мені.

— А ви впевнені?

— Так, присягаюся.

— Тоді чому ж, заради всього святого, вона не приїздить додому? Чому не бажає бачитися зі мною? Чому не наважується поглянути мені у вічі?

Не лише слова, а й біль у її голосі пояснили йому, що саме мучило матір Джастини щодо причин, із яких донька вже два роки не з’являлася вдома. Важливість його власної місії враз зблякла у його очах; тепер він мав нову: розвіяти страхи Меґі.

— Це моя провина, — твердо мовив він.

— Ваша? — отетеріло спитала Меґі.

— Джастина збиралася поїхати до Греції разом із Дейном, і вона абсолютно переконана, що якби так вчинила, то він би й досі був живий.

— Дурниця! — відказала Меґі.

— Цілком із вами згоден. Але то ми знаємо, що це дурниця, а Джастина не знає. І саме від вас залежить, зрозуміє вона це чи ні.

— Від мене? Ви дечого не розумієте, пане Гартгайм. Жодного разу в житті Джастина не дослухалася до моїх слів, а тепер я повністю втратила і той невеличкий вплив, який на неї мала. Навіть бачити мене не бажає. — Вона говорила тоном людини, що не зазнала поразки, але почувається жалюгідною та приниженою. — Я потрапила в ту саму пастку, що й моя мати, — спокійно вела вона далі. — Дрогеда — це моє життя… Будинок, книги… Тут я потрібна, тут я і досі відчуваю певну потребу і сенс жити. Тут мешкають люди, які на мене покладаються. А мої діти — ніколи не мене не покладалися. Ніколи.

— Це неправда, місіс О’Ніл. Якби це було правдою, то Джастина могла би запросто повернутися додому, не відчуваючи ані малодушності, ані докорів сумління. Ви недооцінюєте тієї своєрідної любові, яку вона до вас відчуває. І коли я кажу, що винуватий у тому, що переживає Джастина, то маю на увазі те, що вона залишилася в Лондоні через мене, щоби бути зі мною. Але страждає вона через вас, а не через мене.

Меґі заціпеніла.

— Вона не має права страждати через мене! Нехай страждає через себе, якщо їй так хочеться, але не через мене. Через мене — ніколи!

— То ви вірите мені, коли я кажу, що вона й гадки не має про Дейна й кардинала?

Її поведінка змінилася, немов він нагадав їй про інші важливі речі, які вона упускала з виду.

— Так, — відповіла Меґі. — Я вірю вам.

— Я приїхав до вас тому, що Джастина потребує вашої допомоги, але не в змозі звернутися до вас по неї, — заявив Райнер. — Ви мусите переконати дочку знову зв’язати докупи обірвані нитки її життя — ні, не життя на Дрогеді, а її власного життя, яке до Дрогеди не має жодного стосунку. — Він відкинувся на спинку крісла, схрестив ноги і підкурив іще одну цигарку. Джастина вдягла на себе щось на кшталт волосяниці, але з хибних міркувань. І ніхто, окрім вас, не відкриє їй на це очі. Однак застерігаю вас, коли ви надумаєте це зробити, вона вже ніколи не приїде додому, а якщо вона житиме так, як живе тепер, Джастина може назавжди повернутися додому. Для таких, як Джастина, лише сцени недостатньо, і близький той день, коли вона це усвідомить. І тоді вона зробить вибір на користь не театральних персонажів, а живих людей — або своєї родини на Дрогеді, або мене. — Він усміхнувся їй із глибоким розумінням у погляді. — Але одних лише людей Джастині теж недостатньо, місіс О’Ніл. Якщо Джастина зробить вибір на мою користь, то тоді зможе зберегти для себе й сцену, а от Дрогеда не зможе забезпечити їй такої розкоші. — Райнер суворо поглянув на неї, наче на непримиримого конкурента. — Я приїхав просити вас переконати її, щоб вона обрала мене. Це може здатися вам жорстокістю, але мені вона потрібна набагато більше, ніж вам.

Меґі знову гордовито заціпеніла.

— Дрогеда — не такий вже й поганий варіант, — заперечила вона. — Ви говорите так, немов для неї вона означатиме кінець життя, але це ж зовсім не так, і ви це прекрасно знаєте. І сцена в неї тут буде. Тут справжня й щира людська спільнота. Якби вона вийшла заміж за Боя Кінґа, як роками сподівалися його дід та я, то за час її відсутності про її дітей потурбувалися б не гірше, аніж тоді, коли вона була б одружена з вами. Це її домівка! Тутешнє життя вона добре знає і розуміє. Якби вона зробила вибір на його користь, то прекрасно усвідомлювала б цей такий вибір. Чи можете ви сказати те саме про життя, яке збираєтеся запропонувати їй ви?