Шрифт:
Інколи він виразно бачив у бойових діях адмірала Коліньї помилки. Це бувало тоді, коли його не захоплювало до останку жадання жити і мчати вперед на коні. Здебільшого йому вдавалося, що битись — це важливіше, ніж вигравати бої,— життя-бо таке довге й радісне! Адмірала, вже старого чоловіка, годилось шанувати, бо він знав мистецтво війни; а лиш поразки, перемоги й досвід, лиш усе це разом дає таке знання. Цьому втіленому богові війни з обличчям трагічної статуї Анрі не звіряв своїх сумнівів і ділився ними тільки з кузеном Конде [30] , сином забитого принца крові, якого Коліньї віддав у жертву.
30
…з кузеном Конде. — Анрі Конде (1552–1588), син Людовіка Конде, після батькової смерті вступив до протестантського війська. Після Варфоломіївської ночі втік до Німеччини, щоб з протестантськими князями виступити проти Франції. Згодом повернувся до Франції.
Вони були згодні в одному — в тому, що зближує тільки юнаків: старий віджив свій час. Йому вже ніщо не вдається — а власне, як уже зайшла про те мова, то коли йому що вдавалося? Е ні, гріх так казати! Одного разу він урятував Францію [31] — про те згадують усі старі люди, це було у Фландрії, під… як же пак називається те місто? Гізи тоді хотіли воювати з Філіппом Іспанським, нашим природженим ворогом. Це все діло давнє, діялося, ще як нас на світі не було, і хто його пам'ятає до ладу? Пан адмірал не радив тоді розпочинати кампанію, а в останню хвилину відвернув поразку, сам засівши в неукріпленому місті. А кому дісталась нагорода? Не йому, а Гізам, винуватцям тієї війни. Це ще гірше, ніж якби він те місто — ага, згадав! — Сен-Кантен воно називається, — зразу віддав іспанцям. Як уже кому не щастить…
31
…він урятував Францію… — Ідеться про героїчну оборону Сен-Кантена 1557 р. Нечисленною залогою міста, обложеного іспанцями, командував адмірал Коліньї.
Що правда, то правда: свого часу він відібрав у англійців Булонь [32] . Про це ще не забуто. Він командував французьким флотом, і коли я зі скелястого берега в Лa-Рошелі дивився в той бік, де лежить Новий Світ, мені пригадалося, що з усіх французів пан адмірал Коліньї перший спробував заснувати там французьку колонію [33] . Чотирнадцятеро переселенців з двома пасторами відпливли на кораблі до Бразилії, і, звичайно, з цього нічого не вийшло. З адміралом майже щоразу так ставалося: він робив усе, що лишень міг, і програвав. Як уже кому не таланить…
32
…свого часу він відібрав у англійців Булонь. — Адмірал Коліньї брав участь у облозі Булоні — захопленого англійцями французького міста на узбережжі Ла-Маншу.
33
…пан адмірал Коліньї перший спробував заснувати там французьку колонію. — Ідеться про організовані Коліньї колоніальні експедиції: до Бразілії в 1552 р. та до Флоріди в 1562 і 1565 pp. Усі три експедиції зазнали невдачі через вороже ставлення іспанців.
Усе-таки він часто перемагав; але ж то були перемоги над королем Франції, якого він завжди хотів тільки примирити з його підданими-протестантами й визволити з рук Гізів. Тому панові адміралу весь час доводилось підписувати нічого не варті угоди, а потім війна починалася спочатку [34] . Своєю поміркованістю пан адмірал хотів довести, що він, врешті-решт, зовсім не заколотник проти короля, — а все ж він одного разу навіть хотів узяти Карла Дев'ятого в полон [35] , і той ніколи йому не подарує, що мусив утікати від нього. Або ж в ім'я боже будь бунтівником проти короля, або ж зовсім не веди війська на Париж, а як уже ведеш, то не давай забивати собі баки, а візьми штурмом столицю королівства, сплюндруй її і винищ до ноги весь королівський двір! А натомість, тільки-но дворові стає скрутно, відразу з'являється королівський едикт, що забезпечує протестантам свободу віри, а на другий день того едикту вже й не дотримують. А якби навіть дотримували, то чи багато в тому виграшу для нашої віри? Двадцять миль доводиться їхати або йти гугенотові, щоб потрапити на службу божу, так мало дозволено їм держати молитовних домів. Не до вподоби мені марні перемоги.
34
…весь час доводилось підписувати нічого не варті угоди, а потім війна починалася спочатку. — Йдеться про три угоди: 1) Амбуазький мирний договір між католиками й протестантами 19 березня 1563 p., яким закінчилась перша гугенотська війна (1562–1563); за цим договором французькі дворяни й більшість населення в їхніх володіннях мали дістати цілковиту свободу віри. 2) Мирний договір у Лонжюмо 23 березня 1568 р. після другої релігійної війни (1567–1568), який підтвердив чинність Амбуазького договору. 3) Сен-Жерменський мирний договір 8 серпня 1570 p., що завершив перший період релігійних війн і підтвердив цілковиту громадянську рівноправність гугенотів. За цим договором їм передано чотири великі фортеці: Лa-Рошель, Монтобан, Коньяк і Ла-Шаріте. Насправді всі ці угоди лишились на папері і війна між католиками й гугенотами не припинялась.
35
…хотів узяти Карла Дев'ятого в полон… — У вересні 1567 р. гугеноти, повставши по всій Франції, спробували захопити в полон Карла IX з його двором у резиденції Монс. Але двір, попереджений зрадником, устиг втекти до Парижа.
Звичайно, він знаменитий полководець і борець за віру. Нас, протестантів, менше, і якщо нас бояться, то це передусім бояться пана адмірала, а коли до нас посилають послів, ті передусім питають: «Ви, певне, знаєте, що двір на вас і зовсім не зважав би, якби не пан адмірал?»
Одначе подивись на нього: що лишилось йому з усіх здобутків під кінець життя, сповненого таких ревних трудів? До тієї давньої перемоги під Сен-Кантеном, що обернулася для нього так нещасливо, а для його ворогів Гізів так щасливо, він нібито був у великій ласці й силі. Тоді ще був живий покійний король, він любив Коліньї, щедро обдарував його маєтками, пані Катрін ще не мала ніякої влади, а син Карл був зовсім малий. То були дні його блиску, але ми їх не застали. А тепер ми вже є, але що ж діється в наш час? У Парижі спродують меблі, вивезені з його замку Шатільйона, а самий замок спалили. Пана Коліньї, як заколотника й учасника змови проти короля й держави, присудили повісити на шибениці на Гревському майдані [36] . Володіння його конфісковано, дітей позбавлено дворянства, а хто видасть його живого або мертвого, отримає п'ятсот тисяч екю винагороди. Нам, молодим, справді треба пам'ятати, що пан адмірал обрав таку долю заради істинної віри й принизився задля слави божої. Бо інакше це була б непрощенна річ!
36
…повісити на шибениці на Гревському майдані. — Гревський майдан у Парижі кілька сторіч був місцем страт.
— Він убив старого герцога Гіза. [37] Хоч це принаймні він зробив для самого себе, і це мені, власне, найдужче в ньому подобається. За кривду треба помщатися, — сказав молодий Конде.
На це його кузен Анрі відказав:
— Убивць я не люблю. Та пан адмірал не вбивця. Він тільки не спинив убивць.
— А що на те каже його сумління?
— Що це різні речі,— відповів кузен Анрі.— Вчинити вбивство самому — паскудство. Підіслати убивць — негоже. А не спинити їх — мабуть, можна, хоч сам я не хотів би, щоб мені коли довелося так зробити. А кардинала Лотарінгського я все ж таки примусив би випити барило води. Бо тільки він і його рід винні в усіх злигоднях Франції. Вони зраджують королівство Філіппові Іспанському, щоб він за те посадив їх на трон. То лиш вони нацьковують на нас, протестантів, короля й народ. Вони хотіли й Коліньї звести зі світу, та він їх випередив. Мабуть, йому не слід би й відмагатись від цього. Я, приміром, вірю, що бог його не осудить.
37
Він убив старого герцога Гіза. — Герцога Франсуа Гіза (1519–1563) вбив гугенот Польтро де Мере. Католики вважали, що вбивцю підіслав Коліньї.
Конде заперечив, бо він думав не лише про вбивство герцога Гіза, а й про свого батька, що загинув під Жарнаком, відданий на жертву адміралом Коліньї.
— Пан адмірал не любив мого батька, бо той мав, як на нього, забагато коханок. А то б татові не довелось так полягти. Але пан адмірал уміє ладнати зі своїм сумлінням, і ти, мабуть, учишся в нього! — з викликом сказав юнак.
— Смерть твого батька потрібна була для перемоги нашої віри, — співчутливо пояснив Анрі.
— І для твоєї перемоги! Бо відтоді ти став першим серед нас, принців.
— А я й зроду перший, — відповів Анрі швидко й несподівано гостро. — Та з цього, на жаль, пуття ніякого, коли в тебе нема грошей, а є могутні вороги і коли ти мусиш битись, як утікач, що його хочуть схопити. А що ми робимо, щоб змінити становище? Може, наступаємо? Я — так! Двадцять п'ятого червня — я того дня повік не забуду — був мій день і моя перша перемога. Та чи можу я тикати старому в вічі своєю першою перемогою?
— Та й бою там того було… Адмірал сказав би, що хоч ти й непогано побавився під Ла-Рош-Абеєм, але нам однаково довелося засісти в укріпленнях і чекати німців. Ну, а як рейтари нарешті прибули, тоді що? — Конде зі злості вже кричав. — Тоді ми мерщій послали чимбільше війська королеві Наваррській, щоб очистити її край від ворога: А тепер ось і платимо за це.