Вважаю, що ваші люди в змозі придумати способи, як можна домогтися цього. Не обмежуйтеся тим, що сказав вам я. Думайте про те, що для них цінне і що може стати для вас підходящою мішенню. Думайте, як краще виконати моє нове завдання.

Він дивився в очі людей, яким належало робити роботу, на яку вони ніколи не розраховували.

— Не буде ніякої заключної битви з армією Ордена. Ми не дозволимо їм йти шляхом, яким хочуть вони. Замість цього ми будемо переслідувати їх до тих пір, поки вони не опиняться в могилах.

Офіцери, одночасно вдарили кулаками в груди. Річард знову повернувся до капітана Циммера.

— У вас є мої вказівки щодо особливої місії, покладеної на вас. Будьте безжальні. Для цих людей не повинно бути ніякої альтернативи. Їх смерть — єдиний результат, який є прийнятним. Робіть це швидко, впевнено і нещадно.

Капітан Циммер випростався на весь зріст.

— Спасибі, лорд Рал, за можливість мені та моїм людям позбавити світ від тих, хто поширює цю отруту.

— Я б хотів, щоб ти і твої люди зробили для мене ще дещо.

— Так, лорд Рал?

— Принесіть мені їх вуха.

Капітан Циммер посміхнувся і притис кулак до серця.

— Не буде ніякого порятунку або милосердя для них, лорд Рал. Я принесу вам доказ.

Повернувши думки до нової мети, офіцери стали пропонувати мішені і способи їх знищення. Люди, які настільки звикли до думки, що у них немає іншого виходу окрім, як загинути в бою з заклятим ворогом, пожвавилися. Їхні лиця, покриті зморшками тяжкої відповідальності, тепер були сповнені ентузіазму. Річард бачив, що нарешті знайдене рішення наповнює їх новою енергією.

Навперебій посипалися пропозиції: засолити поля, отруїти припаси води гниллю, зараженими тушами і трупами, знищити греблі, вирубати сади, забити худобу, спалити млини. Деякі пропозиції Ніккі відхиляла, пояснюючи, що вони не спрацюють або для їх здійснення потрібні великі зусилля, або пропонувала їм альтернативу. Інші ідеї вона удосконалювала, щоб зробити ще більш руйнівними.

В певній мірі, почуте викликало у Річарда огиду, при думці, що це він учинив такий погром. Тоді він нагадував собі про бачення Шоти про Келен, про всі ті жахи, які були б реальними для незліченної кількості невинних людей. І радів, що, нарешті, вони знайшли спосіб, як покінчити з цим кошмаром. Зрештою, Орден сам довів їх до цього.

— Час дорогий, — звернувся Річард до солдатів і присутніх Сестер. — З кожним днем Орден просувається все далі, поневолює, мучить, гвалтує і вбиває все більше людей.

— Так, — сказав генерал Мейфферт. — Це буде не просто похід на південь.

— Вірно. Я хочу, що б ви швидко рухалися і безжально наносили удари. У Ордена величезна армія і де б вони не були в Новому Світі, все впаде перед їх мечами. Але через свої розміри вони неповороткі. Їм потрібно багато часу для пересування. Малу швидкість Джеган теж використовує, як тактику. Кожне місто, яке лежить на його шляху страждає в муках очікування, уявляючи, що з ними трапиться. Це дає страху час зміцнитися і стати нестерпним.

Власне, в цьому-то й полягає наша перевага: використовуючи кінноту і розбившись на невеликі мобільні загони, ми зможемо бити, як блискавка, по багатьох місцях одночасно. Вони прагнуть увірватися в місто, оточити і завоювати. Ми не повинні допускати втрати людей і зусиль. Ми повинні спустошити все, що можливо і тут же рухатися до наступної мети. Ми повинні нагнати страху на всіх людей із Старого Світу, змусити відчути, що у них немає безпечного місця, де можна сховатися від нашої помсти.

Бородатий офіцер вказав на табір.

— Але у нас немає коней, щоб перетворити всю піхоту в кавалерію.

— Значить, потрібно знайти коней для всіх. І швидше. — Вставити Кара. — Дістаньте їх.

— Добре, ми знайдемо коней. — Офіцер посміхнувся Карі, задумливо чухаючи бороду.

— Я знаю пару місць в Д'харі, де розводять коней. — Додав інший офіцер. — Думаю, нам не потрібно буде багато часу, щоб зібрати потрібну кількість.

Річард кивнув. Офіцер відсалютував у відповідь.

— Я особисто простежу за цим, — сказав він, виходячи під дощ.

— Ми повинні розділити армію на невеликі загони, — сказав Річард генералу Мейфферту, після того, як офіцер пішов. — Нам не треба щоб вони утворювали єдину силу.

Генерал задумливо дивився вдалину.

— Ми розіб'ємо всіх на невеликі ударні групи і негайно відправимо на південь. Вони будуть самі піклуватися про власні ресурси. І більше не зможуть покладатися на допомогу командування і координувати свої дії.

— Потрібно налагодити зв'язок, — запропонував один з офіцерів. — Але ви праві, ми не зможемо скоординувати всіх. Потрібно дати людям чіткі інструкції та залишити виконувати свої завдання. У Старому Світі повно цілей.