Тепер Зедд виглядав ще більш розлюченим.

— Так чому ти тут, замість того, щоб розшукувати Річарда в Сильфіді?

— Тому, що Сильфіда викинула нас з себе. — Втрутилася Кара. — Ми зустрілися вже тут, в Замку. Кожна з нас використовувала всі свої можливості, щоб не покинути його, але… безуспішно. Ми були силою відірвані від лорда Рала. А потім Сильфіда доставила нас туди, куди ми і прямували з самого початку.

— Тоді, що ви робите тут? — Повторив Зедд питання загрозливим тоном. — Чому б вам не повернутися в Сильфіду і не продовжити пошуки? А ще краще, змусьте її сказати, де він знаходиться.

Ніккі бачила стиснуті кулаки чарівника і точно знала, що він відчуває. Вона м'яко взяла старого за руку.

— Зедд, Сильфіда не скаже де Річард. Повір мені, я намагалася. Якщо це і можливо зробити, то я не знаю як. Але думаю, є кращий шлях — треба запитати того, хто зможе сказати нам, де Річард. Це — Джебр. Я більше не хочу даремно витрачати час. Думаю, провидиця дасть нам відповіді набагато швидше, ніж Сильфіда.

Зедд задумався, щільніше стиснувши тонкі губи.

— Варто спробувати, — сказав він, нарешті. — Але ти повинна розуміти, що з тих пір, як ви пішли, стан бідолашної зовсім не змінився. Вона постійно ридає, а час від часу впадає в справжню істерику. Ми намагалися заспокоїти її, але безрезультатно. Боюся, з нею відбувається щось, що її дуже лякає. А повернення дару підсилює цей страх. Очевидно, через особливу природу видінь їй було важко знову опинитися в їх владі.

— Зрештою, ми поклали її в ліжко, щоб вона трохи відпочила і набралася сил. Ми сподівалися, що, можливо, тоді Джебр зможе розібратися в своїх безладних видіннях. Принаймні, вона не в такому важкому стані, як в свій час була королева Цірілла. Джебр бореться, щоб не впасти в божевілля. Вона знає, що повинна допомогти нам, але зараз її розпач просто пересилює здоровий глузд. Крім того, вона сильно виснажена, і це створює додаткові труднощі. Ми сподівалися, що після невеликого перепочинку вона зможе розповісти нам щось ще.

— І що вона сказала? — Запитала Ніккі, розраховуючи отримати ключ до проблеми.

Зедд мить вивчав її очі.

— Вона сказала, що ви повернетеся без Річарда.

Ніккі уважно подивилася на старого.

— І що з ним сталося?

Зедд втупився в сторону.

— Це ми і намагаємося дізнатися.

— Мій ейдж помер, — сказала Рікка. — Я не відчуваю уз, не відчуваю лорда Рала. Що, якщо він загинув?

Зедд трохи повернувся і заспокійливо підняв руку.

— Не потрібно робити поспішних висновків. Цьому може бути багато пояснень.

Кара зовсім не виглядала зраділою з його припущення.

— Наприклад? — Запитала вона.

Зедд звернув на Морд-Сіт горіхові очі, мить вивчав її, обдумуючи свою відповідь.

— Не знаю, Кара. Просто не знаю. З тих пір, як Джебр повідомила, що він з вами не повернеться, я розглянув безліч різних можливостей. Могло статися все, що завгодно. Але у нас немає очевидного рішення, щоб почати діяти. Поки що немає. Але ми каменя на камені не залишимо — це я тобі можу обіцяти.

Ніккі сковтнула і заговорила.

— Найкраще зараз — це дізнатися у Джебр, де може знаходитися Річард. Потрібно з'ясувати у неї як можна більше, і тоді ми зможемо щось вжити. Якщо будемо діяти, то отримаємо шанс допомогти йому.

— Якщо він ще живий. — Сказала Рікка.

Ніккі блиснула очима в бік Морд-Сіт і зціпила зуби.

— Він живий!

Рікка стушувалася.

— Я просто сказала…

— Ніккі права. — Наполягала Кара. По її щоці скотилась сльоза. — Ми ж говоримо про лорда Рала. Він живий!

— Тим не менше, — вимовив чарівник з болем у голосі, — ми повинні бути готові до найгіршого.

Помітивши погляд Кари, Зедд спробував посміхнутися.

— Слова не стають реальністю тому, що вимовлені вголос. Вона або є, або немає. Я тільки кажу, що потрібно бути готовими до будь-якої випадковості, ось і все. Це розумно. Саме так вчинив би Річард, втративши одного з нас. І він би хотів, щоб так само чинили й ми, станься щось з ним. Хіба ви б не очікували, що він стане боротися, якби хтось із вас потрапив би у біду? Ми не можемо просто відмахнутися від того, з чим зіткнулися. Річард хотів би, щоб ми боролися. Билися заради самих себе.

У цей момент Ніккі, як ніколи раніше, раптом усвідомила, що це говорить сам Перший Чарівник. Тепер вона зрозуміла, звідки взялася у Річарда така вражаюча рішучість.

Кара пильно подивилася на чарівника.

— Ви говорите так, ніби він уже мертвий. Але це неправда.

Зедд посміхнувся і згідно кивнув. Правда, усмішка вийшла непереконливою.

— Мені треба поговорити з Джебр, — сказала Ніккі. — Прямо зараз, не відкладаючи. Що ще вона може розповісти зі своїх видінь?

Зедд зітхнув.