Коли нарешті прозвучала відповідь Річарда, в ньому відчувалася приреченість.

— Шими!

Енн закотила очі. Натан полегшено зітхнув, немов, нарешті, зрозумів, що все це — просто чергова вигадка Річарда.

Брови Зедда зметнулися вгору.

— Шими? Боюся, Річард, на цей раз ти помилився. Це просто неможливо. Адже шими — частина Підземного світу. Звичайно, вони жадають потрапити в наш світ, але не можуть. Вони спіймані в пастку і назавжди замкнені в світі мертвих.

— Я чудово знаю, що таке шими, — майже пошепки сказав Річард. — Колись Келен звільнила їх. Випустила, щоб врятувати мені життя.

— Але вона не повинна була знати, як це робиться.

— Натан розповів їй. Він назвав їх імена: Реехані, Сентраші, Вазі. Вода, вогонь, повітря. Єдиною можливістю врятувати мені життя було закликати їх. Це був жест відчаю.

Натан здивовано відкрив рота, але нічого не сказав. Енн кинула на пророка підозрілий блискучий погляд. Зедд розвів руками.

— Річард, можливо, вона і вважала, що закликала їх, але, запевняю тебе, зробити це було неймовірно складно. Крім того, якщо б шими вирвалися на свободу і опинилися в нашому світі, ми знали б про це. Заспокойся, шими не на волі.

— Уже ні, — похмуро підтвердив Річард. — Я відправив їх назад у Підземний світ. Але Келен завжди переживала, що саме вона поклала початок знищенню магії. Тому, що випадково привела їх у наш світ. І це викликало каскад змін, про які ти говорив недавно.

Зедд був спантеличений.

— Каскад змін… Можливо, ти і правда чув від мене про це.

Річард кивнув, поринувши в спогади.

— Вона завжди намагалася довести мені, що шими і справді пошкодили магію. Навіть відправивши їх назад в Підземний світ, я це ушкодження не зупинив. Часом я сумнівався в її словах, а тепер знаю, що вона була права.

Він вказав на точку в переплетінні ліній, що огортали Ніккі. Жахливу точку, де зосередилися її біль, її страждання, її смерть.

— Ось він, доказ. Це не шими, це — ушкодження, завдане їх присутністю. Ушкодження магічне. І воно поширилося в нашому світі, торкнувшись кожного заклинання. У тому числі і заклинання Вогняного Ланцюга, яке вб'є Ніккі, якщо ми не витягнемо її звідти.

Здавалося, в кімнаті стає все темніше. Ніккі ледве могла бачити через пелену болю. Але ті зловісні очі, що стежили за Річардом, вона все ж бачила. Там, у тіні. Пильні. Чекаючі. Ніхто не знав, і вона, Ніккі, теж не знала, що це було. Що ховалося там, в просторі між двома світами.

Річард може так ніколи і не дізнатися, що вразить його. А Ніккі ніяк не може попередити його. Вона відчула, як ще одна сльоза скотилася по обличчю.

Річард помітив краплю, що впала з її підборіддя, і нахилився ближче. Обережно, але впевнено, він провів пальцем, щоб визначити основні лінії, на яких трималася вся структура. На серці всієї структури.

— Повинен бути спосіб, — наполегливо повторив він.

Енн озирнулася, але промовчала. Натан дивився з кам'яним обличчям. Зедд підтягнув вище рукави, відкриваючи худі руки.

— Річард, неможливо перервати перевірку, коли контрольна мережа введена в дію. Принаймні, така, як ця.

— Ну, вже ні, — роздратовано сказав Річард. — Подивися ось сюди. Бачиш? Потрібно розірвати мережу в цьому місці.

— О духи! Річард, навіть не думай! Заклинання само захищає себе. Ця мережа складається, як з Магії Збитку, так і Магії Приросту. Вона укрита щитами, створеними з обох магій.

Річард уважно подивився на почервоніле обличчя діда і повернувся до споглядання лабіринту світлих зелених ліній. Він пильно вдивився в Ніккі і обережно простягнув руку між перехрестям ліній, щоб доторкнутися до чорної сукні Ніккі.

— Я не дозволю цьому погубити тебе, — шепнув він їй.

За все своє життя вона не чула більш ласкавих слів. Нехай навіть і знала, що він сам не усвідомлює, наскільки нездійсненна його обіцянка.

Коли палець торкнувся її сукні, форма заклинання з двомірної перетворилася в тривимірну, нагадуючи при цьому більше колючий чагарник, ніж магічне зображення. Ніккі здалося, що хтось повернув ніж в її нутрощах. Вона з усіх сил намагалася не втратити свідомості. І зосередилася на палаючому погляді, що стежив з тіні.

Вона повинна знайти спосіб попередити Річарда.

Його рука зупинилась, потім обережно відсунулася. Зображення знову стало двомірним. Будь вона в змозі дихати, Ніккі зітхнула б з полегшенням.

— Ви бачили? — Запитав Річард.

Зедд кивнув.

— Зрозуміло.

Через плече Річард озирнувся на діда.

— Є припущення, що це було?

— Ніяких.

— Ось саме. Воно повинно було залишатися інертним. Однак біологічна складова забруднює його і змінює саму основу і форму заклинання.